Людмила Смородіна
«У нашому театрі немає халтури…» переконана Людмила Смородіна - актриса Київського національного академічного драматичного театру ім. Івана Франка.
Людмила Смородіна: Життя актора, а втім, як і кожної людини наповнене радощами та розчаруваннями, злетами та падіннями, мріями та буденними проблемами. Проте, безумовно, воно більш емоційно насичене та напружене. Бо кожна роль для актора - як дитина, що її треба виносити, народити і дати путівку в тривале сценічне або кінематографічне життя. А також збагатити власною неповторністю, яскравістю, самобутністю. Все це завжди вдається моїй співрозмовниці - чарівній жінці, талановитій актрисі Київського академічного драматичного театру Ім. Івана Франка, народній артистці України Людмилі Смородіній.
Віра Бобровська: Існує таке поняття, як “публічні люди”. На вашу думку, ви належите до них?
Людмила Смородіна: Театральні актори менш “публічні” ніж кіноактори. Тільки завзяті шанувальники театрів знають нас. Сьгодні панує телебачення, шоубізнес. Саме там зараз народжується чимало “публічних” людей. І коли ми, театральні актори з”являємось на ТУ, то лише після цього нас починають впізнавати. Гадаю, що театр останнім часом не викликає потужноі зацікавленності у глядачів. Безумовно, у нашому театрі чимало аншлагових вистав. Публіка залюбки ходить на популярних акторів, на цікаві неординарні постановки, зрештою на улюблених драматургів. Люди втомилися від трагедій, драми. Вони прагнуть прийти в театр відпочити, посміятися і з легким серцем повернутися додому. Раніше я сама більше віддавала перевагу драмі, бо там є що грати. А зараз, навіть шукаючи п”єси для антрепризи, ми розуміємо, що має бути інтрига, але в надзвичайно доступному і легкому сюжеті.
Віра Бобровська: Судячи з вашого довготривалого роману з театром ім. Івана Франка, ви –однолюбка?
Людмила Смородіна: В театрі я вже понад 30 років. Почалося все з “Боярині” Лесі Украінки. Насамперед, мене здивувала пропозиція режисера Опанасенка. Спочатку мені здавалося, що це- не моя роль. Я уявляла Оксану чорнявою, чорнобровою, щирою украінкою. Він каже- почитай, а потім поговоримо. Через 10 сторінок я почала ридати. А що ж буде на сцені?... Але я погодилася.
Віра Бобровська: Це була ваша перша роль?
Людмила Смородіна: Ні, але саме з неі я відчула на що спроможна як актриса. І почалася низка драматичних ролей- роль Беатрис у виставі “З коханням не жартують”, королева Аквітанська у п”єсі “Я- Генрі 2”, а потім улюблені ролі у п”єсах “Леді і адмірал”, “ Езоп”, “Інтимне життя”…
Віра Бобровська: Мені здається, що останнім часом поняття “амплуа” нівелюється. Бо вам, як і деяким іншим акторам вдається успішно виконувати і драматичні і комедійні ролі. Порівняти хоча б ролі королеви Аквітанськоі та секретарки із п'єси Ж.Ануя.
Людмила Смородіна: Так, вони зовсім різні, і кожна має право на існування. Роль секретарки я дуже люблю і хотілося б щоб театр антрепризи продовжив своє існування.
Віра Бобровська: Важливе значення для кожного актора має ансамбль, з яким він грає на сцені. Чи є актори, з якими вам найбільш комфортно поруч?
Людмила Смородіна: Не завжди виходить грати, з ким хочеш. Я б хотіла грати з усіма. З акторів мого покоління, які вже стали зірками сцени мені доводиться грати з Анатолієм Хостікоєвим у виставі “Енеіда”, з Володимирем Нечипоренком у виставі ”Леді і адмірал”. В мене виник, гадаю, що вдалий, акторський дует з Лесем Задніпровським. Цим я завдячую режисерові Опанасенку. Колись він поєднав нас на сцені. І з того часу у нас багато спільних вистав. Проте, вважаю, що актор повинен час від часу міняти партнерів. Таким чином відбувається взаємозбагачення. А якщо є можливість- і режисерів теж...
Віра Бобровська: Щодо ролі режисера в театрі існують різні думки. І називають його по-різному- і другом, і богом, і диктатором.
Людмила Смородіна: Кожний режисер працює по-своєму. У кожного свій почерк і своє ставлення до акторів. Безумовно, всі ми прагнемо працювати з цікавими режисерами. Зокрема, в свій час наш художній керівник Богдан Ступка запросив Роберта Стуруа на постановку “Царя Едипа”. Це була подія і в театрі і в Украіні. Потім були гадаю, вдалі роботи з Юрієм Одиноким над п'єсою Достоєвського “Брати Карамазови”, де ми занурилися у глибинні пласти цього письменника, з Юрієм Кочевенком, у виставі «Назар Стодоля», з Ігорем Афанасьєвим у виставі «Едіт Піаф. Життя в кредит»
Віра Бобровська: А як складаються ваші стосунки з кіно?
Людмила Смородіна: Мене часто запрошують зніматися. Але ролі- невеликі та нерівнозначні. Довелося навіть грати і в епізоді телефільму “За двома зайцями”. Усі ролі виконували переважно популярні співаки. Шкода, що не задіяли драматичних акторів, які вміють вести діалоги, створювати яскраві образи. Хоча було цікаво зніматися і спостерігати зо зірками шоу-бізнесу, зокрема Аллою Пугачовою. Вона, дійсно, талановита і співачка і актриса.
Колись давно мені пощастило зніматися у Григорія Кохана у фільмі “Ярослав Мудрий”. Я грала Герту. Це була велика роль. Було знято багато кіноматеріалу, гадаю десь на серій п”ять. Але ж тоді часова норма фільму була не більше 2 годин.
А згодом були фільми “Біла пантера, чорний ведмідь”, знятий на Укртелефільмі режисером Олегом Біймою, і «Чінгісхан» режисера Савельєва . Нажаль, відзнятий матеріал з останньоі кінострічки до фільму не увійшов. Мабуть, ще не з”явився той фільм, який би зробив мене популярною кіноактрисою.
Віра Бобровська: Проте ви не можете жалітися не брак уваги з боку глядачів, а також режисерів у вашому рідному театрі, де ви вже давно стали зіркою…Вас знають, люблять і шанують. І аншлаги на ваших виставах – звичайне явище. У чому полягає секрет такого позитиву, як ви вважаєте?
Людмила Смородіна: У нашому театрі - немає халтури, всі актори звикли працювати по-справжньому і викладатися повністю.
Віра Бобровська
Заслужений журналіст України
.
