Врецьона Григорій Захарович
Українська педагогіка в персоналіях – ХІХ століття / За редакцією О.В. Сухомлинської / навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, у двох книгах // «Либідь», - К., 2005, кн. 1., стор. 407 – 413.
Врецьона
Григорій Захарович
(1839–1900)
Педагог, видавець
і громадський діяч
Григорій Захарович Врецьона народився 8 жовтня 1839 р. в с. Винниках на Львівщині в сім’ї міщан. Після закінчення місцевої початкової школи навчався у Львові, де здобув педагогічну освіту.
Практичну педагогічну діяльність Григорій Врецьона розпочав на початку 1862 р. шкільним практикантом у взірцевій греко-католицькій школі при Народному домі Львова, а з 1 березня того ж року шкільна влада (тоді це була руська митрополича консисторія) призначила його в село Підгірці Золочівського повіту, де він працював упродовж 15-ти років спочатку на посаді вчителя, а пізніше — управителя двокласної школи.
Патріотизм і завзятість молодого вчителя викликали невдоволення влади, неодноразово були причиною завданих йому прикростей. Але самовіддана взірцева праця діставала високу оцінку не лише громади, а й шкільних урядовців, від яких він щороку одержував нагороди й похвали.
З 1877 р. Григорій Врецьона — старший учитель, а наприкінці своєї праці — заступник (виконувач обов’язків) управителя в єдиній на той час українській школі вправ* при чоловічій учительській семінарії у Львові.
* Базова школа, в якій проходили педагогічну практику студенти вчительських семінарій.
Любили його учні, користувався великим авторитетом у їхніх батьків. Саме у Львові найяскравіше виявився талант Григорія Захаровича як педагога, громадського діяча й видавця. Він усім серцем вболівав за те, щоб створена в 1877 / 78 навчальному році перша народна школа вправ з українською мовою викладання, яку він називав «єдиноє сонце на нашім небосклоні», успішно розвивалася з допомогою всієї української спільноти.
Педагогічні погляди Григорія Захаровича Врецьони формувалися під впливом тих суспільно-політичних і соціально-економічних змін, які відбувалися в Європі та світі в другій половині ХІХ ст. Ці зміни вплинули на мету і зміст діяльності шкіл. Бурхливий розвиток науки, вдосконалення техніки й технології виробництва з відповідними політичними та соціальними наслідками позначилися на педагогіці. Починає формуватися нове поняття спільності, яке спирається на спільність мови й культури. Виникнення й поступове поширення ідеї національної свідомості, що грунтується на етичній тотожності, стає однією з основних тем нової історії.
Під впливом ідеї національної свідомості в педагогіку кожної держави на повну силу входить проблема національного у вихованні, яку розробляв ще Я.А.Коменський. Серед українських педагогів її найглибше висвітлили К.Д.Ушинський та О.В.Духнович.
Все своє життя Григорій Захарович Врецьона присвятив творчому пошукові в царині теорії і практики виховання, спираючись на національні традиції та передову європейську і світову педагогічну думку. Набуваючи педагогічного досвіду, він відчув потребу поділитися своїми міркуваннями з іншими педагогами, з громадськістю. Засобом для цього стали публікації в педагогічних часописах «Учитель», «Слово», «Газета шкільна», «Ластівка», «Діло», «Зоря».
Розмірковуючи над сутністю педагогіки як науки, Григорій Захарович Врецьона трактував її як новий, пристосований до ідей Й.Г.Песталоцці, спосіб виховання, що спирається на найновіші психологічні дослідження. Нова педагогіка, на його думку, різнилася від давнішої більшою науковістю її методів. Зрозуміло, що педагогіка старша від історії педагогіки, і це не потребує ніяких доказів, зазначав Григорій Захарович. Історію педагогіки він ділив на дві частини. Перша охоплює справу виховання людського роду перед народженням Ісуса Христа (історію народів Сходу, греків і римлян, ізраїльського народу), а друга — після народження Ісуса Христа, а саме : а) аж до реформації ; б) від Й.Г.Песталоцці до нинішнього дня.
Основними чинниками виховання народу Григорій Захарович Врецьона вважав школу і громадські культурно-просвітницькі та господарські обєднання. Праці на цих ділянках він присвятив усе своє життя. Діапазон його науково-практичних інтересів, висвітлених у публікаціях, надзвичайно широкий : стан шкільництва, зміст навчання й виховання в школі, взаємодія всіх інституцій у справі просвіти народу, освітня робота з дорослими, освіта дівчат.
На думку Григорія Захаровича Врецьони, політичні партії не повинні впливати на школу. Навчання має бути безплатним.
Оцінюючи освіту як могутній чинник суспільного поступу, Григорій Захарович Врецьона, слід за Й.Гербартом, вимагав надати навчанню виховного характеру. А для цього важливо правильно управляти шкільним життям : привчати дитину до самостійності, обов’язково враховувати її індивідуальні особливості. Найкращими для цього засобами є лагідний наказ,
повага й батьківська доброзичливість.
Поряд з управлінням іде навчання. Самі дисципліни, їхній матеріал і спосіб у який він подається, на думку педагога, вже є заходами, щоб зробити його виховним. Виховне навчання вимагає певного добору предметів, а також навчального матеріалу. При цьому необхідно звертати увагу на те, щоб дітям подавали відповідні їхньому вікові поняття, та історичні, в міру можливості, близькі твори — байки, казки, оповідання, особливо з біблійної історії, характеризували чесноти зображених у них осіб.
Важливою справою виховального навчання в школі й через школу, наголошував Григорій Захарович Врецьона, є карність (дисципліна). Вона належить до виховання серця дитини, і є тією діяльністю вихователя, за допомогою якої він безпосередньо впливає на свого вихованця ; а також через навчання має формувати почуття, загартовувати волю й силу характеру. Засобами тут є : приклад учителя, його правильний спосіб життя, любов, «обичаєве» шкільне життя, справді доброзичливий шкільний дух, корисні ігри, спілкування з природою під час прогулянок, пізнавальні подорожі, відповідне читання, богослужебні справи, похвала, нагадування й покарання.
Аналізуючи історичний досвід виховання, педагог дійшов висновку, що, крім чотирьох основ, на які спиралося добре виховання (національний, родинний, гуманістичний і християнський ідеали), в нові часи виступає нова основа свободи, котра має стати розв’язкою великого культурного процесу століття : свободи в індивідуальному й національному розвиткові, свободи праці, свободи навчання й совісті. *(1)
*(1) Врецьона Г. Новомоднії основи виховання // Школьна Часопись. 1886. Ч. 19–20.
Як наслідок, свобода мусить бути вихідною точкою в усіх політичних і соціальних руках, основою у вихованні. Григорій Захарович Врецьона називав свободу «кінцевою метою життя і єдиним засобом досягнення повного добра». Школа поєднує 2 завдання : виховати молодь для свободи, оживити в ній національне самопізнання. Вона намагається народну масу підняти інтелектуально й морально, хоче їй відкрити очі, щоб та прозріла й озирнулась. Бо коли людина вільна, то здатна до всього доброго й великого ; вона трудиться і творить, прагне до щораз більшої досконалості, й у свободі власної діяльності осягає мету свого призначення на землі.
За інтелектуальним вихованням, зазначав Григорій Захарович Врецьона, іде «звичаєве» виховання, яке дає духові змогу запанувати над усіма іншими схильностями і бажаннями. Розум визначає волю — і коли в людини так є насправді, то доходить вона тим самим до «звичаєвої свободи» й тоді добровільно підкоряється соціальному порядкові, поряд з власною честю високо цінує честь вітчизни — вона є патріотом. Однак, щоб виховувати людей для такої свободи, школа сама має бути вільною, незалежною.
Наполягаючи, що в національному вихованні є багато чинників, педагог наголошував на необхідності тісної співпраці школи з сім’єю і церквою. Школа, яка є другою після матері вихователькою дітей, має допомагати батькам у цьому й поступово впливати на гармонійний розвиток усіх людських сил. Виховуючи в тому ж напрямі, що й сім’я, вона повинна ввести дитину в історію народу, щоб дати їй уявлення про духовні багатства нації, аби не було юнацтво чужим у рідному краї, але почувало себе в ньому щасливим, як удома. І якщо школа поєднає національне зі всіма обставинами життя, то за допомогою цього плекатиме і внутрішні сили дітей, утримає їх у царині звичаїв і традицій батьків. Національний момент виступає відтак інтегральною частиною виховання для гуманності, виховання для життя в суспільстві.
Суттєвою ознакою поглядів Григорія Захаровича Врецьони є думка, що школяра треба сприймати як активного учасника виховного процесу, а педагогічною засадою школи має бути виховання людини. Важливе місце в навчанні й вихованні він відводив фізичній праці, розглядаючи її не лише як щось таке, що допоможе дитині знайти собі місце в «дорослому» житті, але і як незамінимий засіб гармонійного розвитку особистості. Вимагаючи перенести ідеї Ф.Фребеля в народну школу, Григорій Захарович Врецьона писав, що за сучасних умов лозунгом роботи в ній має стати клич : «Через працю — до поступу».
Виходячи з того, що в грі і праці діти між собою найщиріші, у них формуються товариська взаємодопомога, увага, Григорій Захарович вважав їхню гру та працю основними засобами морального виховання.
«Золотими дарами природи» і «справжнім скарбом людини» називав педагог розум, очі й руки, а «матір’ю щастя» — працю. Тому радив, виховуючи молодь, звертати увагу на те, щоб вона ставала здатною до тривалої праці, котра видається тим легшою, чим охоче її виконують. Праця, на думку вченого, має бути для людини другою натурою, а все життя —одним робочим днем.
Таким чином освіта — головний чинник поступу нації, гарант того, що вона посяде гідне місце серед цивілізованих народів. Оцінюючи під цим кутом зору тодішню школу, Григорій Захарович Врецьона гостро критикував стан навчання і виховання, вимагав докорінного реформування освіти, вважаючи, що пріоритетне завдання школи — виховання. Виконати свою місію може тільки школа національна, навчання в якій є обов’язковим для дітей шкільного віку. Основним принципом її діяльності повинен бути принцип народності, а виховання слід будувати на засадах християнської моралі. Школа мусить бути захищеною від впливів будь-якої партії, готувати дітей до життя ; організовувати свою роботу спільно з церквою, батьками і громадськістю, важливе місце в її програмі слід відводити трудовому навчанню й вихованню учнів. Вона має бути гуманною, демократичною, такою, щоб у центрі її уваги перебував учень, причому як активний учасник педагогічного процесу. В цих міркуваннях відбилися як національні традиції виховання підростаючих поколінь, так і погляди передових європейських педагогів того часу, адаптовані до національного грунту.
Значне місце у творчому доробку Григорія Захаровича Врецьони належить особі вчителя та його діяльності. Особистий приклад відіграє провідну роль у вихованні. Першим обов’язком молодого педагога повинно бути намагання належним чином представитися на новому місці, бо від нього залежить його власне добро і поведінка.
Тільки учитель, який сам є патріотом, глибоко знає історію свого народу, наголошував Григорій Захарович Врецьона, зможе виховати патріотами і своїх учнів. Педагог наводив засоби патріотичного виховання, давав поради щодо використання їх у шкільній практиці.
Особливу увагу звертав Григорій Захарович на мову вчителя. Вона має бути зрозумілою для молоді, граматично точною, рівномірно голосною й повільною, складатися з коротких речень. Не слід вживати незнайомі слова. Акцент навчального викладу повинен виражати щиру участь у поясненні матеріалу й бути точним — у правильному акцентуванні виявляється дух шкільного навчання. Акцент впливає не лише на пізнання, а й на почуття і волю дітей. Дух науки вчителя спонукає їх до того, щоб набуті знання використовувати тільки з тою метою, для якої вони служать. Без доброго духу навчання не можна розбудити в учнів ні бажання, ні любові до справи, ні радості від праці.
Учитель повинен уміти організувати співробітництво з вихованцями та їхніми батьками, поважати учнівську особистість ; своєю повагою до людей, допомогою в здобутті освіти і знань, підтримкою добрих традицій села і самовідданою працею заслужити авторитет і довіру населення. Прагнути, щоб діяльність школи була корисною родині, державі, церкві, громаді, а відтак і краю. І самому бути взірцем у цьому.
Вважаючи працю вчителя апостольським призначенням, мета якого —навчати релігійно-морально, Григорій Захарович водночас обурювався важким становищем вчителя в суспільстві, шукав виходу із цього положення.
Крім педагогічних статей, перу Григорія Захаровича належать і три книжки, аналіз яких дає уявлення про його педагогічні і громадські погляди. Найглибше і найяскравіше виховну систему відображає його повість «Зоня. Безплатна вчителька». Ця робота була представлена шкільною владою до премії як одна з найкращих на педагогічну тематику. Григорій Захарович Врецьона змалював ту систему виховання, яка на його переконання, могла вивести український народ у число цивілізованих. Вона ввібрала в себе українську національну традицію, думки видатних українських педагогів-мислителів, а також думки й досвід тогочасних зарубіжних педагогів. Основним принципом описаної системи є народність, а методологічною основою — народознавство, провідними засобами якого визначено рідну мову, історію народу, його культуру і працю, традиції та звичаї. Надзвичайно важлива роль відводиться релігії і прикладові батьків. Визначальною умовою ефективності системи Григорій Захарович називав співпрацю церкви, школи, громади, активність і самодіяльність усіх мешканців села та вироблену в спільній злагоді громадську думку. Результатом такого виховання громадян стали їхня висока моральність, релігійність, любов до рідної землі та свого народу, працьовитість, скромність, ощадливість і бережливість, активність і самостійність, добродійність, повага до старших.
Григорій Захарович Врецьона був відомий у Галичині не лише своєю плідною педагогічною працею, а й великою активністю і плодотворністю в громадсько-просвітницькій діяльності. Член усіх народних українських товариств, директор Крайового Кредитового Союзу, він здобув собі славу чесної, безкорисливої, відданої національній ідеї людини. Педагог був активним діячем Товариства «Просвіта», членом його головного відділення, організатором читалень, часто виступав на зборах, публікувався у виданнях Товариства.
Важливу роль у боротьбі галичан за рідну школу відіграло створене 6 серпня 1881 р. Руське педагогічне товариство, де Григорій Захарович Врецьона був скарбником з 1884 р. Товариство проводило роботу з видання підручників, підготовки вчителів та зі створення українських шкіл.
Розвиткові педагогічної думки в Галичині сприяло зародження педагогічної преси. У другій половині ХІХ ст. в краї виходили педагогічні
часописи «Дом и школа», «Школа», «Учитель», «Газета шкільна». На їхніх
сторінках галицькі педагоги нагадували народам Австрії про те, що в краї живе й український народ, який має право на свою школу, утверджували думку, що суспільний прогрес можливий лише тоді, коли освіта стане загальною й охопить усі верстви населення, розкривали роль школи й учителя в житті суспільства, публікували методичні поради вчителям, праці видатних зарубіжних педагогів, характеризували стан освіти і становище вчителя на галицьких землях, розвінчували антиукраїнську сутність шкільних законів. У публікаціях того часу дедалі більше утверджувалися ідеї національно-культурного відродження українців, ставали провідними у визначенні основних напрямів розбудови школи, яка має прийти на зміну наявній і відповідати не лише зростаючим потребам практичного життя, а й національним інтересам народу.
Упродовж 10-ти років Григорій Захарович Врецьона був незмінним редактором «Школьної Часописі». Співпрацювали з виданням такі відомі в Галичині автори, як Олександр Барвінський, Михайло Банах, Павло Кирчів, Іван Хабаровський, Роман Заклинський, Кирило Кахникевич, Наталія Гладилович, Стефан Ковалів. Провідною й постійною темою статей була проблема мови викладання в школі. ЇЇ висвітленню присвячені виступи багатьох авторів, які доводили необхідність навчання дітей рідною мовою і шкідливість навчання чужою. «Школьна Часопись» своєю багатосторонньою діяльністю зробила вагомий внесок у боротьбу за українську національну школу, в чому велика заслуга Григорія Захаровича Врецьони.
Він також був активним діячем шкільного товариства «Поміч», підтримуваного українськими патріотами. Це — різновид бурси, що освічує бідну молодь, забезпечує її житлом, одягом, харчуванням та підручниками. Завдяки діяльності товариства вже на третьому році школа мала 340 дітей (4 класи для хлопців і 5 для дівчат) та 11 учителів і вчительок. Це стало ілюстрацією того, що може зробити громада, яка об’єднує патріотів.
У 1885 р. Григорій Захарович Врецьона поховав двох синів. Горе підкосило його, але працював він з іще більшою енергією. Неординарні педагогічні здібності, відданість обраній професії, творче ставлення до своїх обов’язків принесли Григорію Захаровичу високий авторитет, дали багатий матеріал для науково-методичних публікацій.
У зв’язку з тяжкою хворобою Григорій Захарович Врецьона після відпустки у вересні 1901 р. вийшов на пенсію. Крайова шкільна рада, враховуючи його багаторічну плідну діяльність, зробила подання до центрального уряду у Відні про нагородження педагога Золотим хрестом за заслуги.
Помер Григорій Захарович Врецьона 2 листопада 1901 р. Похований на Личаківському кладовищі у Львові поряд зі своїми синами.
Вивчення та аналіз доробку Григорія Захаровича Врецьони дає підстави стверджувати, що в його особі Галичина другої половини ХІХ ст. мала видатного педагога, громадського діяча, видавця, котрий усі свої знання, сили й організаторський хист поставив на службу рідному народові. За свою працю він, безумовно, заслужив любов і повагу громадськості, учнів і їхніх
батьків.
Особливо важливим і для сьогодення є його приклад відданості українській національній ідеї, віри в те, що український народ здобуде незалежність і побудує власну державу, розквіт якої буде забезпечено через національну освіту й виховання, здійснювані в тісній співдружності сім’ї, школи, церкви і громади. Глибоко знаючи теоретичні і практичні здобутки сучасної йому європейської та вітчизняної педагогічної науки, української народної педагогіки, Григорій Захарович Врецьона у своїх працях закладав теоретичні основи для розбудови національного шкільництва, торував шлях до створення в майбутньому концептуальних основ національної освіти й виховання. В його наукових публікаціях знайшли своє обгрунтування й розвиток принципи народності, гуманізму, демократизму, захищеності від партійних впливів, природовідповідності.
Прикладом для сучасників є також безкорислива самовіддана діяльність педагога в громадсько-просвітницьких організаціях, уміння мобілізувати себе для праці в ім’я рідного народу, своєї нації навіть у найтяжчі часи життя. Науково-практична спадщина Григорія Захаровича Врецьони до теперішнього часу не втратила своєї цінності, й за умови творчого її використання може стати важливою підмогою в розбудові системи національної освіти й виховання.
Праці :
1. Врецьона Г. Які учителі, такі і школи // Газета школьна. 1878. Ч. 16 ;
2. Врецьона Г. Учиттелі і їх вліянє // Школьна Часопись. 1880. Ч. 1 ;
3. Врецьона Г. Руська образцева школа // Учитель (Додаток до «Ластівки»). 1880. Ч. 1 ;
4. Врецьона Г. Справи руського товариства педагогічного // Школьна Часопись. 1881. Ч. 23, 24 ;
5. Врецьона Г. Зоня. Безплатна вчителька : Повість нестарого педагога… для молодих і старих. Л., 1883 ;
6. Врецьона Г. Новомоднії основи виховання // Школьна Часопись. 1886. Ч. 19–20 ;
7. Врецьона Г. Практична наука руской правописи в народних школах. Л., 1888 ;
8. Врецьона Г. Народно-рускій катехізм. Л., 1894.
