Юркевич Памфіїл Данилович

Українська педагогіка в персоналіях – ХІХ століття / За редакцією О.В. Сухомлинської / навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, у двох книгах // «Либідь», - К., 2005, кн. 1., стор. 293 – 298.

 Юркевич

Памфіїл Данилович

(1826–1874) 

Видатний український

мислитель,

філософ і педагог

         Памфіїл Данилович Юркевич народився 16 лютого 1826 р. в багатодітній родині священика Миколаївської церкви містечка Ліплявого Золотоніського повіту Полтавської губернії (тепер Черкаська область). З дитинства майбутній учений виховувався в атмосфері обрядово-релігійних традицій рідної домівки, українського села. Батько Данило Юркевич —людина культурна, освічена, розумна, випускник Полтавської духовної семінарії 20-х років ХІХ ст.— зміг добре підготувати сина до подальшого навчання в Переяславському повітовому духовному училищі (1834–1841 рр.). Тут юнак вивчав російську і церковнослов’янську мови, священну і світську історію, географію.

         У 1841 р. Памфіїл Юркевич вступив до Полтавської духовної семінарії. Саме тут він захопився математичними науками, знання яких вплинули на глибину аналізу, добру логіку мислення, що простежуються в його педагогічних працях. За роки навчання Памфіїл Юркевич досконало оволодів німецькою мовою, що дало йому змогу в подальшому читати в оригіналі праці німецьких учених Е.Канта, Й.Фіхте, Г.Гегеля, Ф.Шеллінга, Й.Гербарта, чиї філософські та педагогічні ідеї були дуже популярні в ХІХ ст. Блискуче знав він і французьку мову.

         Упродовж навчання в семінарії Памфіїл Юркевич мав нагоду ознайомитись із спадщиною українських освітніх і громадських діячів Л.Барановича, П.Могили, Ф.Прокоповича, С.Яворського, К.Ставровецького, І.Максимовича — семінарська бібліотека в 1847 р. налічувала близько 1 500 книжок. У богословських трактатах вітчизняних філософів, просвітителів його цікавили ідеї навчання рідною мовою, виховання на традиціях української культури.

         Навчаючись у Київській духовній академії (1847–1851 рр.), Памфіїл Данилович Юркевич здобув не лише спеціальні богословські знання, а й енциклопедичну гуманітарну освіту. Цьому сприяв як зміст духовної освіти, що передбачав вивчення богослов’я, церковної й світської історії, давніх і нових іноземних мов, так і високий освітній і культурний рівень професорсько-викладацького складу. По закінченні академії у вересні 1851 р. молодого вченого призначають на посаду наставника Київської духовної академії по класу філософських наук. Збереглася авторська програма         Памфіїла Даниловича з курсу історії філософії, котрий він читав у 1851/1852 навчальному році.

         За десять років роботи в академії Памфіїл Данилович Юркевич став блискучим лектором, визначним моральним авторитетом серед студентства. Такий його особистий успіх відтворив І.С.Нечуй-Левицький у романі «Хмари» в образі Василя Дашковича. Протягом цього періоду він став бакалавром і магістром академії (1852 р.), здобув звання екстраординарного (1858 р.) та ординарного професора (1861 р.). У 1854–1856 рр. Памфіїл Данилович виконував обов’язки помічника ректора академії, а з 1857 р. викладав, окрім філософських наук, ще й німецьку мову. Працюючи в академії, Памфіїл Данилович Юркевич видав низку філософських праць : «Ідея» (1859 р.), «Серце і його значення в духовному житті людини, згідно з ученням слова Божого» (1860 р.), «З науки про людський дух» (1860 р.). Характеризуючи цей етап наукової та викладацької діяльності Памфіїла Даниловича Юркевича, В.О.Ключевський назвав його «окрасою Київської академії». *(1)

*(1)  Ключевский В.О.   Из писем П.П.Гроздеву // Юркевич П. Философские произведения. М., 1990. С. 530.

         У 1861 р. в Московському університеті була оновлена кафедра філософії, і Памфіїл Данилович Юркевич виявився єдиним у Росії достатньо підготовленим викладачем, здатним зайняти її без попереднього закордонного відрядження. Памфіїл Данилович викладав логіку, історію філософії, а з 1864 р.— ще й педагогіку. За його пропозицією Рада Московського університету зробила педагогіку обов’язковою для тих студентів, які по закінченні навчання планують присвятити себе педагогічній діяльності.

         Памфіїл Данилович Юркевич викладав педагогіку студентам різних курсів майже всіх факультетів університету і слухачам учительської семінарії військового відомства. Російський філософ В.С.Соловйов, учень Памфіїла Даниловича, згадував, що педагогіка була одним з найулюбленіших захоплень його вчителя.

         З 1869 р. і до смерті Памфіїл Данилович Юркевич виконував обов’язки декана історико-філологічного факультету Московського університету. В 1873 р. після смерті дружини він тяжко захворів і 4 жовтня 1874 р. помер , у сорока восьмирічному віці.

         У московський період свого життя вчений багато працював над педагогічною проблематикою. В цей час побачили світ такі його книги і статті : «Чтенія о воспитаніи» (1865 р.), «Курс общей педагогики с приложеними» (1869 р.), «Общие основания методики» (1865 р.), «План и силы первоначальной школы» (1870 р.), «Идеи и факты из истории педагогики» (1870 р.), «Будущность звуковой методы» (1872 р.).

         Проблема людини — центральна у філософії Памфіїла Даниловича Юркевича. Він розвинув українські духовні традиції, кардіоцентризм, екзистенціальність, антропоцентризм української світоглядної ментальності. Це віддзеркалилося в акцентуванні уваги на унікальності духовного єства людини, визнанні особистості найвищою цінністю буття, розгляді «серця» як

основи  духовного  життя  людини.  Людина, на погляд вченого, — це  вільна 

відповідальна особистість.

         Квінтесенцією теорії вченого є «філософія серця» — оригінальна філософська система, яка грунтується на вченні про «серце» як символ внутрішнього світу переживань. У праці «Серце і його значення в духовному житті людини» (1860 р.) філософ стверджує, що мислення не вичерпує всієї повноти духовного життя  людини. Людина пізнає навколишній світ за допомогою розуму, а пізнати красу й таємничість світу можна тільки серцем як центром усіх «пізнавальних дій». За Памфіїлом Даниловичем Юркевичем, розум — вершина, а серце — коріння духовного життя.   

         Педагогічна теорія Памфіїла Даниловича Юркевича є частиною його плану влаштування людського суспільства на засадах Істини, Добра, Краси, Гармонії, органічним продовженням його філософсько-антропологічного вчення. Філософ сформулював важливу для педагогічної науки і практики думку про те, що знання тільки тоді засвоюються, коли вони зігріті почуттями, переживаннями. Лише такі знання можуть стати діяльною силою духовного світу людини, тому що процес розвитку людської особистості тісно пов'язаний із формуванням системи ставлень до дійсності.

         Учений наполегливо переконував, що виховання в житті суспільства володіє перетворювальною силою. Для нього виховання є такою духовною силою, яка робить можливим як існування людства, так і його вдосконалення. Підготовка вчителів, які несуть освіту народові, пробуджують у ньому розумову енергію й моральні почуття обов’язку та патріотизму, має більше значення, ніж будь-які досягнення техніки.

         Вихованню педагог надавав державного значення, вважаючи, що ніщо так беззаперечно не визначає ступінь освіченості суспільства, як всебічний розвиток молодого покоління. Адже виховання та освіта — умови розвитку держави. Спочатку вона підтримує своє існування й історичне значення арміями ; потім усвідомлює могутню силу капіталу й опікується розвитком народного добробуту ; нарешті вона переконується, що до цих умов її сили та значення має долучатися ще одна, до того ж найважливіша і нічим іншим не замінна : умова ця є народна освіта.

         Памфіїл Данилович Юркевич був переконаний, що виховання здійснюється родиною, школою, церквою та суспільством. Але перше місце посідає родина, оскільки вона завжди була й залишається природним середовищем перебування дитини.

         Одне з основних питань будь-якої педагогічної теорії — питання про мету виховання, виховний ідеал — Памфіїл Данилович Юркевич вирішує з позиції гуманістично спрямованої християнської педагогіки. Мета виховання грунтується на врахуванні «трьох начал вихованця» : особливостей духу вихованця ; необхідності виконання ним обов’язку стосовно церкви, родини, держави ; його майбутнього покликання. Тобто виховання повинно мати мету, яку сам вихованець мав би, якби він був досвідченим. *(2)

*(2)  Юркевич П.Д.   Чтенія о воспитаніи. М., 1865. С. 9.

Звідси й уточнення мети : виховуй людину так,  щоб у зрілому віці вона знала   добро,   любила  добро,   мала  сили   робити   добро,— тобто   людину

розумну, моральну і творчу. *(3)

*(3)  Юркевич П.Д.  Курс общей педагогики с приложеними. М., 1869. С. 30.

         Отже, мета виховання обґрунтована Памфіїлом Даниловичем Юркевичем заперечує освітньо-виховний ідеал, який нехтує духом певної народності й релігії. Педагогічна спроба створити таку людину подібна до спроб садівника, який, вирощуючи яблука, груші та виші, намагається виростити ще й плід узагалі.

         На думку Памфіїла Даниловича Юркевича, збереження єдності   загальнолюдського та народного у вихованні є завданням «найбільшої значущості». Він спрямовує на шлях до вирішення цього завдання з позицій «філософії серця», застерігаючи педагогів від марних спроб зробити вихованця причетним до національної ментальності лише завдяки розвиткові його розуму. Щоб юнак міг увійти в реальний світ, нести його в собі, відчувати, зріднитися з ним, необхідно пробуджувати передусім «світло серця», почуття, уяву вихованця.

         Учений зробив найвагоміші для свого часу узагальнення щодо єдності виховання та навчання в процесі формування особистості. Цей принцип є логічним продовженням його «філософії серця», ідеї гармонії Розуму, Серця й Волі. Між розумом і волею, головою і серцем, мудрістю і любов’ю, знаннями і характером діє взаємозв’язок, але одне лише знання про добро і справедливість ще не робить людину доброю та справедливою. Тому необхідна єдність навчання й виховання, адже виховання прищеплює вихованцеві найкращі риси, навчання — правильні знання. Такий взаємозв’язок виховання й навчання, переконував учений, тоді досягне найбільшої ефективності, коли навчання, від морального спрямування, від турботи про чистоту серця, про зміцнення та ушляхетнення характеру.

         Виховання як зовнішній вплив на дитину Памфіїл Данилович ототожнює з дресурою, яка підміняє доцільний педагогічний вплив масою педагогічних рецептів. Така педагогіка заперечує людяність у вихованця, оскільки він сам у своїй внутрішній свідомості може розрізняти добро і зло, і тому важливо не те, що робить вихователь, а дії самого вихованця.

         Як прихильник ідеї християнської гуманності, яка вбачає добро в кожному, педагог вірив у перетворювальну силу любові. Він наголошував, що обов’язок вихователя — поважати Людину в людині, плекати неповторність, унікальність особистості.

         На погляд Памфіїла Даниловича Юркевича, школа має стати інституцією, що плекає вільний дух особистості. Тому народи освічені і вільні вміють робити школу місцем, де панує моральна атмосфера свободи. Поняття виховання духу й формування вільної людини нероздільні. У своїх педагогічних творах філософ постійно нагадує : де дух, там і свобода.

         Думка про необхідність релігійного виховання є центральною в спадщині педагога й філософа. Зародити в серці дитини непохитну віру в Добро й Бога — так визначає Памфіїл Данилович Юркевич одне з основних завдань виховання. Тільки глибоко віруюча людина може бути гідним членом суспільства. Проте й у цьому питанні Памфіїл Данилович був послідовним прихильником гуманної педагогіки. Дитині слід створити умови, за яких би вона сама, без будь-якого примусу звернулася до релігії.

         Виходячи з ідеї гармонії Істини, Краси, Добра, Памфіїл Данилович Юркевич надавав виняткового значення взаємодії, узгодження всіх сторін виховання. Душа, вважав педагог, має три основні здатності : пізнання, почуття, волі, що відповідають покликанню до істини, до краси, до добра. Памфіїл Данилович Юркевич називає їх Розум, Серце, Воля. Узгодженість цих царин людської особистості вчений виражає формулою «знания ума, вдохновеніе серца и энергии духа».

         Памфіїл Данилович Юркевич не лише збагатив теорію виховання, а й зробив помітний внесок у подальший розвиток дидактики. Педагогічне осмислення «філософії серця» дало йому підстави написати, що вчитель має справу не з розумовим апаратом вихованця, з його живою особистістю. В учня є голова і серце, розум і воля. Звідси — важливий для педагогіки висновок : навчання не лише розвиває розум учня, воно має виховувати.

         З погляду сучасної педагогіки цікавим є розуміння Памфіїлом Даниловичем Юркевичем сутності процесу навчання. Неодноразово педагог підкреслював двосторонній характер цього процесу, активну роль учня в оволодінні навчальним матеріалом, необхідність взаємодії учня й учителя в процесі навчання.

         Памфіїл Данилович Юркевич звертав увагу на те, що у процесі навчання відбувається активна взаємодія учнів, формуються їхні міжособистісні стосунки. Учений зазначав, що навчання здійснюється не в порожньому просторі, воно стосується істот, котрі не віддалені, як атоми, ні одне від одного, ні від дійсних життєвих об’єднань. Школа — це «союз живий та одухотворений», в якому учні навчаються й навчають, збагачуються знаннями і збагачують знання, сприймають істину і служать істині, допомагають іншим засвоїти її.

         Ідея навчання, яке виховує,— одна з провідних у дидактичній концепції Памфіїла Даниловича Юркевича. Ймовірно, що поштовхом до подальшого розвитку вченим цієї ідеї стали праці німецького педагога Й.Гербарта, з яким він був добре обізнаний. Саме Й.Гербарт уперше ввів у педагогічну лексику термін «виховуюче навчання. Його використовував і український учений.

         Памфіїл Данилович Юркевич вважав за необхідне, формуючи зміст початкової освіти враховувати, що дитина живе у світі реальних речей. Чуттєвий світ є для неї основним джерелом знань. Усе, що пропонується для засвоєння, має спиратися на її чуттєвий досвід. Ні вчитель, ні книжка не досягнуть успіху, поки дитина не почне самостійно ознайомлюватися з реальними речами. Чуттєве пізнання Памфіїл Данилович розглядав як необхідний етап, що має передувати логічному. Спроба передчасно ввести дитину у сферу абстрактних понять буде не лише некорисною, а навіть шкідливою. Перш, ніж думати, необхідно спостерігати, уявляти. Завдання педагога — визначити ступінь і час введення до змісту навчання абстрактних понять.

         Педагогічний   ідеал   Памфіїла   Даниловича   Юркевича — освіта,   яку

сприймає вихованець «як радість і благо». Весь шкільний дух має пробуджувати любов і потяг до знань, до навчальної праці, школа повинна стати місцем, яке є приязним і священним для дітей, де панує моральна атмосфера свободи, радості і благоговіння.

         Учений наголошував на необхідності прищеплювання учням у процесі навчання морально-релігійних ідей. Кожна наука й навчальна дисципліна перетвориться лише на посібник для певного ремесла, «поки вона не дасть змогу помічати чи відчувати, що за зовнішнім світом є вищий, духовний —світла та істини». *(4)

*(4)  Юркевич П.Д.  Курс общей педагогики с приложеними. М., 1869. С. 236.   

         Памфіїл Данилович Юркевич висунув ідею релігійності навчання. Під нею він розумів не просте навчання учнів віри, а формування емоційно забарвленого морально-естетичного ставлення до «істини, добра і досконалості», які є за своїм справжнім духом «Богопізнання і служіння Богові».

         У справі навчання й виховання Памфіїл Данилович Юркевич особливу роль відводив учителеві, вважаючи його посаду найпочеснішою серед інших. Дві суттєві якості вирізняють у поглядах Памфіїла Даниловича моральну особистість учителя : авторитет і любов. Без цих рис усі виховні заходи, пов’язані з тиском і насильством, не викликають у дітей добровільного послуху, а це означає, що вони втрачають своє виховне значення.

         Памфіїлу Даниловичу Юркевичу належить заслуга привнесення в педагогічну думку ідей, які були сприйняті не лише вітчизняною, а й зарубіжною педагогічною теорією і практикою. «Філософія серця» доводить, що абсолютизація розумного начала в людині, заперечення значущості її внутрішнього світу, намагання зробити його наскрізь прозорим для педагогіки неминуче ведуть до прагматизму у вихованні. Вчений осмислив педагогіку як науку про виховання, усвідомив справжнє значення самовиховання в житті людини, сформулював закон розвитку вільної особистості. Цілі, принципи, зміст, методи навчання й виховання він обґрунтував з позицій загальнолюдських і християнських цінностей.

         Філософську спадщину Памфіїла Даниловича Юркевича почали досліджувати ще наприкінці ХІХ ст. В.С.Соловйов та А.А.Ходзинський. За радянських часів праці філософа та педагога в Україні не перевидавались і не вивчались. Лише з кінця 1980-х років з’являються перші публікації в науковій періодиці, а в 2000 р. С.Л.Кузьміна захистила кандидатську дисертацію «Філософська-педагогічна концепція П.Д.Юркевича».

Праці :

1.  Юркевич П.Д.   Сердце и его значение в духовной жизни человека // Тр. Киев. духов. акад. К., 1860. № 1 ;

2.   Юркевич П.Д.   Чтенія о воспитаніи. М., 1865 ;

3.  Юркевич П.Д.   Общие основания методики // Пед. сб., издаваемый при Главком управлении военно-учеб. заведений. Спб., 1865. Кн. 13 ;

4.  Юркевич П.Д.   Курс общей педагогики с приложениями. М., 1869 ;

5.  Юркевич П.Д.   План и силы для первоначальной школы // Журн. М-ва нар. просвещения. 1870. № 3 ;

6.   Юркевич П.Д.   Идеи и факты из истории педагогики // Журн. М-ва нар. просвещения. 1870. № 9–10 ;

7.  Юркевич П.Д.   Будущность звуковой методы // Журн. М-ва нар. просвещения. 1872. № 3.