Козельський Яків Павлович

 Українська педагогіка в персоналіях – ХІХ століття / За редакцією О.В. Сухомлинської / навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, у двох книгах // «Либідь», - К., 2005, кн. 1., стор. 208 – 214.

Козельський

Яків Павлович

(1729–1795)

Філософ-демократ,

учений-енциклопедист,

письменник

         Народився Яків Павлович Козельський у сім’ї сотника Полтавського полку в селі Келеберда (тепер Канівського району Черкаської області). Навчався в Києво-Могилянській академії (1744–1750 рр.) та Академічному університеті в Петербурзькій Академії наук, де слухав лекції відомих учених, зокрема М.В.Ломоносова. По закінченні університету впродовж деякого часу викладав в Академічній гімназії, в Артилерійському та інженерному шляхетському корпусі. У 1766 р. за станом здоров’я Яків Павлович Козельський залишив військову службу і став секретарем в одному з департаментів Сенату. В 1770 р. його було призначено членом Малоросійської колегії, яка перебувала в місті Глухові. Звільнення з Сенату сталося унаслідок його вільнодумства, несумісного з роботою в урядовій установі самодержавної Росії.

         У 1778 р. Яків Павлович Козельський залишив службу в малоросійській колегії через погіршення здоров’я і оселився у своєму невеличкому маєтку в селі Крутий Берег Лубенського полку, що на Полтавщині, де присвятив себе науковій діяльності. Але в 1788 р. з невідомих причин він знову повернувся до Петербурга, знову вступив до Сенату і працював там до 1793 р. Залишивши службу в Сенаті, остаточно переїхав до свого села, де у 1795 р. помер.

         Великий інтерес для сучасної науки становить літературна, педагогічна й філософська спадщина просвітителя, особливо твори науково-педагогічного характеру : «Арифметические предложения для употребления артиллерийским кадетам» та «Механические предложения для употребления обучающимся при Артиллерийском и инженерном шляхетском кадетском корпусе благородного юношества», написані у 1764 р., «Философические предложения» (1768 р.), «Рассуждения двух индейцев Калана и Ибрагима о человеческом познании» (1788 р.).

         Всебічно освічений у різних царинах науки, Яків Павлович Козельський аналізував філософські й педагогічні погляди Ж.-Ж. Руссо, Ш.-Л. Монтеск’є, К.-А. Гельвеція. У своїх творах він дав характеристику філософії як науці, її категоріям, підкреслював велике значення вивчення суспільних наук для розвитку особистості. Високо цінуючи науку як таку, Козельський вважав, що вона має служити суспільству, стати надбанням широких мас, а не окремих осіб. У передмові до своїх «Арифметических предложений…» він зазначав, що до написання цієї книги його спонукало бажання зробити арифметику доступною для всіх.

         Свої педагогічні, психологічні та філософські погляди Яків Павлович Козельський найповніше виклав у «Философических предложениях». Цей твір складається з двох частин : «Теоретична філософія» (логіка й метафізика, яка, своєю чергою, поділяється на онтологію і психологію) та «Навчальна філософія» (юриспруденція і політика). У вступі до твору автор зазначав, що йому найбільше імпонують педагогічні погляди французьких просвітителів. Але в низці питань він не міг погодитися з їхніми висновками. Наприклад, обстоюючи необхідність загальної освіти, Яків Павлович Козельський виступав проти закликів Ж.-Ж.Руссо повернутися до життя натурального. Коли б якийсь народ так вчинив, запевняв філософ, то «інші вчені народи за короткий час і з великим апетитом з’їли б його». Тоді «ці освічені вовки», без сумніву, переконали б його в шкідливості тієї «простоти», до якої закликав Ж.-Ж. Руссо в «тяжкі і розбещені часи». Доказом такої можливості, на думку Козельського, є винищення «освіченими коршунами з Європи» тубільного населення Американського континенту.

         Яків Павлович Козельський у своєму творі пропонував оригінальний критерій класифікації наук. На відміну від поширених у філософії Нового часу принципів поділу наук за здатністю душі (Ф.Бекон), поширених у Росії критеріїв суспільної корисності (В.М.Татищев) чи рівня теоретичного узагальнення (М.В.Ломоносов), Яків Павлович Козельський виходив із урахування особливостей об’єкта пізнання.

         Учений розподіляв науки на суспільні (історія, право, політика, етика) і природничі. Природничі утворюють чотири розряди (залежно від стану тіл і стихій, які вони вивчають) :

                   1) гідростатика і гідравліка (рідинні тіла) ;

                   2) хімія, анатомія, медицина, механіка, статика (тверді тіла) ;

                   3) «аерометрія» (газоподібні тіла) ;

                   4) оптика, хімія (стани вогню та світла).

         Усе, що безпосередньо не належить до вивчення природи, людини й суспільства, не може бути компетенцією науки. Розвиток наук, згідно із просвітницькою концепцією, яку поділяв Яків Павлович Козельський, розглядається як запорука суспільного прогресу. Наукові знання цілковито уподібнюються грошам, обіг яких утворює багатство нації і є основою її добробуту й процвітання.

         Щодо філософії, то вона вбирає в себе всі досягнення наук, «містить у собі всі науки», але не збігається з ними. Їй залишаються «тільки генеральні пізнання про речі і справи людські», вона є «наукою випробування причин істини» ; при цьому істина ототожнюється з річчю й діянням.

         Яків Павлович Козельський, як і його вчителі з Києво-Могилянської академії, зазначав, що людське пізнання розпочинається з почуттів. Вони є тими «вікнами і дверима», через які враження від конкретних речей проникають у душу. Це «нижчій» ступінь знання, однаково властивий людям і тваринам. «Вищим» ступенем пізнання є логічне мислення, властиве тільки людині. Розум, спираючись на чуттєві дані, дає знання загального. Оскільки душа єдиносутнісна з Богом, то їй дана можливість пізнати сутність. Але людський розум не безмежний у своїх можливостях, тому Яків Павлович Козельський узагалі відмовлявся від вирішення таких питань, як єдність Бога, співвідношення душі з тілом. Основна лінія вченого в трактуванні психічних процесів є матеріалістичною. Ця лінія виявилась і в його релігійному вільнодумстві, негативному ставленні до ідеалістичної філософії Х.Вольфа з її міркуваннями про «духовні субстанції, яка в той час під тиском Синоду впроваджувалась у духовній і світській вищій школі Росії.

         До вищих пізнавальних властивостей Яків Павлович Козельський відносив увагу, розум («разум») і «ум». Увагу він розглядав як своєрідну спрямованість свідомості людини на певні предмети. На думку мислителя, увага посилюється виконуваною нами діяльністю. «Ціла фізика і всі її окремі науки почерпнуті, розповсюджені й возведені до високого ступеня й великого приросту з невичерпних джерел натури незрівнянно більше спостереженнями і дослідами, ніж розміркуваннями»,— стверджував учений.

         Яків Павлович Козельський розглядав розум як здатність людини утворювати загальні і окремі поняття про предмети і явища об’єктивної дійсності. Розум залежить від багатства досвіду людини, кількості її уявлень про ті чи інші предмети, від ясності їх розуміння. «Чим більше речей може хто виразно собі уявити,— зазначав учений,— тим більший буде його розум. Чим виразніше хто розуміє речі, тим більший його розум».

         Яків Павлович Козельський вказував на такі важливі моменти в процесі пізнання, а, отже, й навчання, як наявність чуттєвого досвіду, чітке розрізнення схожих і відмінних ознак об’єктів, розкриття їхніх зв’язків за допомогою низки розумових дій, словесне оформлення здобутих результатів. Він наголошував на винятковій ролі мови в розумінні людиною навколишньої дійсності, оскільки «слова є ознакою наших думок». Учений звертав увагу на значення теоретичного мислення та необхідність поєднання в ньому досвіду й думки.

         На погляд Якова Павловича Козельського, розум виявляється за певних суспільних умов, за яких живе людина, і залежить від цих умов. Люди з однаковим природним розумом можуть бути в житті різними за своїми розумовими якостями, і це залежить від тих умов, які створює суспільство для розвитку їхнього розуму і від тих вимог, які воно ставить до тих чи інших розумових якостей кожної людини. «Якщо з двох людей однакового ума одного карали за неуважність, а другого за це не карали,— зазначав учений,— то перший, здобувши навичку до сильної уваги, здаватиметься розумнішим за другого».

Розумові якості людини Яків Павлович Козельський розглядав у поєднанні з вольовими, але не ототожнював їх. Нерозуміння тих чи інших речей може пояснюватися лінощами людини. Боязкість і невиправдана соромливість також гальмують розумові прояви людини. Так само сильна духом людина здається розумнішою за слабку духом.

         Яків Павлович Козельський обстоював важливу думку про те, що необхідні  для  розуміння  особистості  якості  людей  формуються  в  процесі

діяльності,    зокрема,   вміння   самостійно  міркувати,   робити  обґрунтовані

висновки, прозорливість, завбачливість.

         Розглядаючи процес пізнання, а також проблеми формування особистості, Яків Павлович Козельський розвивав низку прогресивних ідей. До них треба віднести передусім його твердження про процес виникнення відчуттів та їхню роль у пізнанні світу, про роль уявлень і мислення в утворенні понять, про зв'язок розуміння з мовою, про розумові якості людей та їхнє походження. Ці думки вченого нерозривно пов’язані з його високою оцінкою розуму в житті людей, вірою в силу і значення наукового пізнання світу. Педагогічні погляди Якова Павловича Козельського найповніше розкрились у творі «Рассуждения двух индейцев Калана и Ибрагима о человеческом познании», де він розкрив зв'язок «натури» та «науки».

         Велику роль у процесі формування особистості громадянина Яків Павлович Козельський надавав вихованню, стверджуючи, що дитину необхідно виховувати з раннього віку, а починати розвивати її знання — з певного періоду. Моральні якості, стверджував учений, не є природженими, а набуваються в процесі виховання, становлення особистості. Необхідною умовою формування рис громадянина, «сина вітчизни» вчений вважав цілеспрямоване патріотичне виховання молоді. Він наголошував на ролі батьків у вихованні дитини, на значенні звичок, називаючи їх другою природою («натурою») людини.

         Значну увагу у своїх творах Яків Павлович Козельський приділяв дидактичним проблемам. Він визначав «правила навчання», наголошуючи при цьому на систематичності, послідовності, наочності, доступності викладу. Особливо підкреслював учений значення повторення в процесі навчання.

        Яків Павлович Козельський наполягав на необхідності дотримання дисципліни в процесі навчання, на незамінній ролі практики. Дітей треба вміти зацікавити, щоби сказане вчителем було їм зрозуміле і, разом з тим, аби вони відчули насолоду від оволодіння науками. Устами одного зі своїх героїв учений висловив ідею про те, що навчання має бути організоване таким чином, щоби дітям «не наскучати сухістю й важкістю науки». Результат правильно організованого навчання й виховання полягає в тому, що «вже діти наші самі собою і без поради більш охоче і благонадійніше спрямують здібності свої до освіти розуму».

         Як і його великий сучасник Григорій Савич Сковорода, Яків Павлович Козельський говорив про необхідність розвитку здібностей дитини, про те, що дитину слід навчити самостійно оволодівати знаннями відповідно до її схильностей, «роздмухати вогник», закладений природою.

         У процесі навчання педагог рекомендував використовувати особливі «вельми корисні» правила : уважно сприймати матеріал ; не обтяжувати пам'ять відразу багатьма істинами ; те, що вивчив, намагатися розповісти іншому ; записувати всі нові знання, особливо, здобуті в процесі систематичного навчання. Цікавою є думка вченого про те, що «треба берегтися,  щоби  не змішувати розуміння речі  із здогадом  про неї».  Читати книги потрібно уважно,  починаючи з передмови, бо в ній розповідається про саму книгу і про мету, яку ставив перед собою автор, коли її писав.

         Поділяючи філософію на теоретичну і практичну, Яків Павлович Козельський не вирізняв у практичній філософії етику як самостійну галузь. Відповідно до загального спрямування просвітницької філософії, вчений вважає, що в громадянському суспільстві всі вчинки людей, у тому числі моральна поведінка, регулюються юридично, через право. Мораль тим самим надмірно раціоналізується, вона, по суті, відсутня, а є вчинки, що випливають із розуміння закону. Тим самим, знання й доброчинності перебувають у прямій залежності одне від одного. Аморальний вчинок розглядається як результат незнання закону. Досить людям розтлумачити, що є добро, а що є зло, то зло зникне,— такою була логіка просвітницької філософії.

         У своїх «Філософічних пропозиціях» просвітитель ставив у центр уваги людину та її поведінку в суспільстві. Розглядаючи особистість крізь призму суспільного життя, він сформулював низку настанов, які саме моральні якості, особливості темпераменту й характеру визначають цінність людини, характеризують її доброчесність і сприяють досягненню загального добробуту, суспільної справедливості.

         Серед цих якостей Яків Павлович Козельський назвав насамперед почуття обов’язку. Досягти загального добробуту можна лише за умови виконання всіма членами суспільства їхніх обов’язків. Почуття обов’язку, на його думку, це схильність до якоїсь доброї справи, внутрішнє спонукання до її виконання. Отож до основних обов’язків і чеснот людини просвітитель відносить працю і працьовитість. Серед цих якостей Яків Павлович Козельський вирізняє насамперед почуття обов’язку. Досягти суспільного добробуту можна лише за умови виконання всіма членами суспільства їхніх обов’язків. Чим свідомішою є людина, тим більші обов’язки перед нею постають. Але не можна накладати на людину такі обов’язки, які не відповідають її силам. Маленьких дітей, позбавлених розвинутої свідомості, не можна зобов’язувати. Обов’язок, передбачуваний чинними в суспільстві законами, має спрямовувати всіх його членів до пошуку добра й уникнення зла.

         Просвітитель переконаний у тому, що обов’язкова для всіх, не надмірна, а посильна праця є основою щастя людей. Працьовитість — висока доброчинність, а неробство — аморальна риса, порок. Як необхідну для людини рису Яків Павлович Козельський визначав гуманізм, любов до людей. Але ця любов не повинна бути сліпою. Не можна любити того, хто не гідний любові.

         На думку вченого, обов’язок людини перед самою собою полягає в тому, щоб усіма засобами вдосконалювати своє пізнання світу, власну життєву мудрість, риси характеру, що сприяють суспільному благу. До цих рис Яків Павлович Козельський відносив старанність, наполегливість, терплячість, сміливість.

         Виходячи зі свого розуміння морально-психологічних якостей людей, просвітитель зробив висновки про необхідність виховання у дітей доброчесності («добронравія»), обов’язків перед собою, ближніми та суспільством. Для набуття таких якостей слід виховувати волю : «Досвід показав,— зазначав він,— що потрібно спочатку виправляти волю, а потім розум, а не навпаки». Яків Павлович Козельський був переконаний у тому, що розумові якості, хоч вони й необхідні, самі собою не забезпечують доброчесності й прагнення до справедливості : «Філософи в тому, що стосується виховання дітей,— наголошував він,— здається, самі собі суперечать, кажучи, що в людині потрібно раніше виправляти розум, а потім волю, а те справедливе своє міркування забули, що знання доброчесності не принесло стільки користі людині, скільки знання пороків завдало їй шкоди ; а це їхнє міркування узгоджується з моїми поглядами. Виховання доброчесності в дітей потребує вправ у моральному діянні».

         Даючи поради про виховання дітей, Яків Павлович Козельський зазначав, що батьки повинні забезпечувати дітям можливість моральної дії, давати їм правильне розуміння добра і зла. Батьки, які не здатні виховувати своїх дітей, мають бути обмежені в цьому відношенні.

         Важливого значення надавав просвітитель діяльності людини у формуванні її позитивних якостей. Здібності людини, на його думку, бувають природні й набуті через виховання та працю. Але й природні якості змінюються під впливом досвіду людини. Риси, що залежать від темпераменту, тобто від природжених чинників, нелегко виправляти. Але, як показує досвід, це можливо. Важливу роль у цьому відіграє практикування моральних вчинків, вироблення корисних звичок, усвідомлення людиною своїх хиб і бажання їх виправити, створення для цього сприятливих суспільних умов. Яків Павлович Козельський був переконаний у тому, що суспільні умови, виховання, освіта і власна практика людини відіграють вирішальну роль у формуванні її духовних якостей. Людина розкриває ці якості в суспільному житті, у виконанні своїх обов’язків. Тому й розпізнати її риси найкраще можна виходячи  з її суспільної діяльності.

         Одночасно з власною науковою філософською та педагогічною творчістю Яків Павлович Козельський робив літературні та наукові переклади з багатьох мов. Завдяки перекладацькій діяльності просвітителя молодь знайомилася з найвизначнішими науковими та літературними досягненнями Європи того часу. Серед його перекладів — «Історія датська» скандинавського письменника Л.Голберга ; політологічна праця «Государ і міністр» німецького історика К.Ф.Мозера, прихильника освіченого абсолютизму ; скорочене видання багатотомної стародавньої історії французького вченого Ш.Роллена.

         У своїх суспільних поглядах учений виступав як вільнодумна людина, яка не погоджується з такими порядками, коли «одна частина народу їсть, п’є, веселиться, а про працю не тільки не піклується, але ще її й зневажає, а інша частина народу працює і працює без відпочинку». Розглядаючи у своїх творах та передмовах до перекладених праць різні форми державного ладу,  Яків     Павлович     Козельський      відверто     виявив свої симпатії до республіканської  його  форми. Загального добробуту,  на його думку,  можна досягти тільки тоді, коли індивідуальний добробут поєднуватиметься з добробутом загальним : «Ніякий народ не можна зробити інакше доброчинним, як через поєднання особистої користі кожної людини з загальною користю». Піднесення добробуту народу є необхідною умовою розвитку його культури та освіти, бо «відполірувати народ інакше не можна як через полегшення його труднощів». Щасливе майбутнє народу Яків     Павлович Козельський, як і інші представники філософії просвітництва XVIII ст., пов’язував з його загальною освіченістю й високим рівнем розвитку науки.

         Педагогічні погляди вченого були складовою його прогресивних філософських і суспільно-політичних поглядів, які сформувалися значною мірою під впливом українських просвітителів XVIII ст., у тому числі, його вчителів у Києво-Могилянській академії. За цими своїми поглядами Яків  Павлович Козельський виступив як видатний представник демократичної лінії в українському та російському просвітницькому русі свого часу. Оцінюючи його діяльність, дослідник демократичного просвітництва XVIII ст. М.М.Штранге називав Якова Павловича Козельського «прекрасним мислителем-демократом, талановитим пропагандистом республіканських ідей», який «виражав політичне кредо передової різночинної інтелігенції, що йшла в руслі освітнього руху».

Праці :

1.  Козельский Я.П. Механические предложения для употребления обучающимся при Артиллерийском и инженерном шляхетском кадетском корпусе благородного юношества. СПб., 1764 ; 

2. Козельский Я.П.  Арифметические предложения для употребления артиллерийским кадетам. СПб., 1764 ;   

3.   Козельский Я.П.  Философические предложения. СПб., 1768 ;

4.  Козельский Я.П.  Китайский философ, или Ученые разговоры двух индейцев Калана и Ибрагима о человеческом познании. СПб., 1788 ;

5.  Козельский Я.П.  Предисловие к переводу «Истории датской» Л.Голберга // Избранные произведения русских мыслителей второй пол. XVIII в. : В 2 т. М., 1952. Т.1. ;

6.  Козельский Я.П.  Предисловие к переводу книги Мозера «Государь и министр» // Избранные произведения русских мыслителей второй пол. XVIII в. : В 2 т. М., 1952. Т.1.