Пирогов Микола Іванович

Українська педагогіка в персоналіях – ХІХ століття / За редакцією О.В. Сухомлинської / навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, у двох книгах // «Либідь», - К., 2005, кн. 1., стор. 308 – 316.

Пирогов

Микола Іванович

(1810–1881)

Професор,

член-кореспондент Російської Академії наук,

основоположник воєнно-польової хірургії,

анатом-хірург, видатний учений і педагог,

громадський діяч

Микола Іванович Пирогов, син чиновника середнього розряду, внук селянина, народився 13 листопада 1810 р. в Москві в багатодітній сім’ї (14 дітей). Пирогови були дуже релігійними. Крім батьків — Івана Івановича і Єлизавети Іванівни на маленького Миколку мали вплив няня Катерина Михайлівна та кріпосна служниця Параска Кирилівна, яка розповідала дітям народні казки, виховувала в них любов до словесності й літератури.

Дитинство хлопчика пройшло в атмосфері ніжності й любові, хоча різка на той час вважалася найкращим засобом виховного впливу. В 6 років він самостійно навчився читати, а грамоту засвоїв, розглядаючи карикатури на французів, бо це сталося під час війни з Наполеоном. Улюбленими книжками були «Детское чтение» М.М.Карамзіна, байки Езопа, «Робінзон Крузо» Даніеля Дефо, «Путешествие по России» П.С.Палласова. Подобалося йому грати у війну та в лікаря. Ці дитячі мрії він втілив у життя.

До початку систематичних занять з домашніми вчителями Микола вже ознайомився з цікавими книжками : з енциклопедією «Зрелище вселенной на латинском, российском и немецком языках», укладеною Я.А.Коменським. Вона була навчальною книжкою в сім’ї та школі країн Східної Європи до другої половини ХІХ століття.

До 11-ти років майбутній учений навчався вдома. Перші вчителі —студенти Московського університету — навчали його грамоти, 4-х арифметичних дій, дали початкові знання з латинської та французької мов. Домашнє виховання здійснювалося залежно від його особистих інтересів. У «Дневнике старого врача» Микола Іванович жалкує за такою системою освіти. У 12 років хлопчика віддали до приватного пансіону В.С.Кряжева, де навчали катехізису, літургії, святої історії, російської граматики, риторики, німецької і французької мов, арифметики, алгебри, геометрії, всесвітньої та російської історії, географії, малювання, танців.

Через матеріальні труднощі батько змушений був забрати 14-річного сина з пансіону. Тільки завдяки другові сім’ї лікарю, професорові Є.О.Мухіну, Миколу зараховують до Московського університету (згідно зі статутом, студентами могли стати лише ті, кому виповнилося 16 років).

Навчання в університеті — це роки жорстоких утисків і реакцій. Міністр освіти, попечителі учбових округів розправлялися з проявами самостійної думки, особливо серед професури. Замість науки насаджували релігію, матеріалістичні погляди намагалися підпорядкувати релігійним, а освіту обмежити становими інтересами та потребами. Богослужінню, таїнствам, звичаям і релігії відводилося так багато часу, що у юного студента, як він сам зазначав, «на перших порах, зненацька мороз осипає». У цей період він крім медицини виявляв інтерес до науки та її викладання в східноєвропейських університетах, до історичних та історико-літературних знань.

Невдовзі сім’ю Пирогових спіткало горе : 1 травня 1825 р. помер батько і їх виселили з родинного маєтку. Виконуючи дрібні роботи, мати й сестри утримували всю сім’ю. Їм допомагав матеріально троюрідний дядько А.Ф.Назар’єв. У ці роки майбутній відомий хірург і педагог зазнав багато бідувань. Не маючи й 18-ти років, у 1828 р. Микола закінчив медичний факультет, і його разом із 20-ма іншими студентами, які мали найкращі знання з різних спеціальностей і походили з «природних росіян», направили на 2 роки в Дерптський (нині Тартуський) університет для підготовки до професури. Але через липневу революцію 1830 р. у Франції, що перекинулась і на інші держави, та польське повстання, довелося затриматися там на 5 років (до 1833 р.).

Маючи схильність до наполегливої та систематичної роботи, Микола Іванович цілком присвятив себе опануванню обраною спеціальністю. Після засвоєння анатомії як основної дисципліни в хірургії він приступив до вивчення фізіології. У 1832 р. склав іспит на звання доктора медицини й захистив дисертацію латиною. Її переклали німецькою мовою та опублікували в одному з хірургічних журналів.

У 1833 р. Миколу Івановича Пирогова відрядили до Німеччини. В Берлінському й Геттінгенському університетах він поглиблював свої знання, набуваючи необхідних навичок. Через 2 роки, повернувшись на батьківщину, розраховував на керівництво кафедрою в Московському університеті. Проте її рекомендували іншому, тож вирішив залишитись у Дерптському університеті. Тамтешній професор І.Ф.Мойєр надав йому можливість широкої хірургічної практики у своїй клініці.

Дерптський університет на той час, згідно із статутом, був німецьким, російські вчені мали змогу займати лише кафедру російської мови та словесності. Але завдяки рекомендації І.Ф.Мойєра, Миколу Івановича Пирогова було обрано екстраординарним (1836 р.), а потім ординарним професором (1837 р.) на кафедру хірургії медичного факультету. З 1836 р. він розпочав лекції з хірургічної анатомії німецькою мовою, а через рік нею ж опублікував «Анналы (летописи) хирургической клиники) — зібрання

клінічних лекцій.

До 1841 р. Микола Іванович керував кафедрою в Дерптському університеті, а з 1841 по 1856 рр. він — професор госпітальної хірургічної клініки, патологічної і хірургічної анатомії Петербурзької медико-хірургічної академії, яка перебувала у військовому відомстві. За цей час видав низку наукових праць, що збагатили скарбницю світової медицини.

У 1842 р. Микола Іванович Пирогов одружився з Катериною Дмитрівною Березіною, яка в 1846 р., після народження другої дитини, померла. Ця трагедія настільки вибила його з колії, що він не міг працювати, й поїхав до Італії. Через деякий час, повернувшись, продовжив свої заняття в клініці та Медико-хірургічної академії. В січні 1847 р. його обирають членом-кореспондентом Академії наук біологічного відділення, а 20 квітня цього ж року отримав звання академіка Медико-хірургічної академії. В

1850 р. одружився з баронесою Бістром. Після смерті першої дружини Микола Іванович звернувся до Євангелії, якої раніше не читав. Він замислився над релігійно-філософськими темами, моральним обов’язком батьків щодо майбутнього своїх дітей.

Кінець 40-х років ХІХ ст. Микола Іванович Пирогов провів на Кавказі, де вперше застосував під час операції анестезування ефіром. У період Кримської війни (1854–1855 рр.), під час облоги Севастополя, з організованою ним громадою «сестер жалібниць» (медичних сестер) зробив тисячі операцій. Теоретичні праці і практична діяльність принесли йому славу «батька воєнно-польової хірургії». У 1856 р. він повернувся до Петербурга, в Медико-хірургічну академію. 28 липня 1856 р. у зв’язку з погіршенням здоров’я та домашніми обставинами вийшов у відставку як практик-хірург, але продовжував працювати над останнім випуском книжки «Иллюстрированная топографическая анатомия распилов, проведенных в трех направлениях через замороженное человеческое тело» та розпочав роботу над іншою — «Начала общей военно-полевой хирургии». В цьому ж році вийшов друком його славнозвісний анатомічний атлас.

Ще в 1850 р. учений написав свою першу педагогічну статтю «Вопросы жизни», але не опублікував, бо знав, що її не пропустить цензура. І тільки в 1856 р. вона надрукована в журналі «Морской сборник». Цією статтею відкрилася дискусія з найважливіших питань виховання. Ще під час Кримської війни Микола Іванович Пирогов переконався, яке велике значення для служіння батьківщині має розвиток у людях почуття обов’язку, честі, правдивості, безкорисливості. У цій статті він розкрив свої педагогічні ідеї, погляди на завдання освіти у вихованні молодого покоління, визначив шляхи й засоби його навчання й виховання.

Стаття з’явилася в період наростання суспільно-політичного руху в країні. Микола Іванович Пирогов виступив з критикою офіційної системи освіти, виклав у релігійно-християнському дусі свої роздуми про сенс життя людини та про її покликання.

Учений не залишив після себе спеціальної фундаментальної праці з педагогіки, лише статті, промови, циркуляри і звіти. Але і в цій спадщині є багато значущих, оригінальних думок і положень, викладених людиною, розум якої був дисциплінований науковим мисленням. Засуджуючи рутинні погляди, Микола Іванович Пирогов прагнув у вирішенні питань виховання й навчання керуватися психологією дитячого віку. У низці педагогічних статей він висунув вимогу реформи школи, а також опублікував проект реформи, який виявився демократичнішим, ніж проекти уряду. В ньому поставив нову мету навчання й виховання, нові завдання школи, заклав основи нової педагогічної системи.

Микола Іванович Пирогов виступав за загальнодоступну школу для всіх верств населення й національностей, здатну забезпечити загальний, широкий і всебічний розвиток дітей. У своєму проекті він зазначав, що справжня освіта має ґрунтуватися на єдності гуманітарної і реальної освіти.

К.Д.Ушинський і Л.М.Толстой, вважаючи, що Микола Іванович Пирогов віддав перевагу класичній школі, не погоджувалися з ним. Разом з тим учений в автобіографії писав : «Я не отдавал предпочтенія в этом отношеніи, для меня самом главном в школьном деле, ни классицизму, ни реализму ; для меня оба направления были одинаково пригодны для достижения поставленной мной цели, лишь бы ни то, ни другое не вводилось в школы с задней мыслью…». *(1)

*(1) Пирогов Н.И. Сочинения : Издание в память столетия со дня рождения Н.И.Пирогова (1810 — 13 ноября — 1910). К., 1910. С. 18–19.

Дві форми освіти — класичну і реальну — він вважав вимушеними, оскільки батьки мали різні можливості. Ідеальною є освіта, завдяки якій діти «без различия сословий и состояний, были бы обязаны пройти общий гимназический курс, поступить в университет, избрать один из его факультетов, и потом уже выйти в жизнь…». *(2)

*(2) Пирогов Н.И. Чего мы желаем ? Избр. пед. соч. М., 1952. С. 18.

У 1856 р. указом Олександра ІІ Миколу Івановича Пирогова було призначено попечителем Одеського учбового округу. Разом з родиною він переїхав з Петербурга до Одеси й розпочав організацію навчальної справи. У перших же своїх розпорядженнях Микола Іванович наголошував на застарілості програм і навчальних посібників, їх недостатній кількості, потребі підготовлених учительських кадрів. 20 січня 1857 р. він звернувся до міністра народної освіти А.С.Норова з «Докладной запиской о ходе просвещения в Новороссийском крае и о вопиющей необходимости преобразования учебных заведений». У ній було викладено основні причини незадовільної організації освіти в окрузі. Протягом дворічного керування округом (1856–1858 рр.) попечитель прагнув піднести значення педагогічних рад гімназій, боровся за гуманне ставлення до дітей. Він поставив питання про перетворення Рішельєвського ліцею в університет (1856 р.). На його думку, реформу університету слід було проводити силами самого навчального закладу, з узгодженням вимог сучасної науки й держави, дослухаючись до громадської думки.

Микола Іванович виступав проти примусових лекцій богослов’я. У низці статей : «Чего мы желаем ?» (1859 р.), «Взгляд на общий устав наших университетов» (1861 р.), «Замечания на проект общего устава Императорских Российских университетов» (1862 р.), «Университетский вопрос» (1863 р.), «Письма из Гейдельберга» (1863–1864) — він наполягав на необхідності широкого реформування університету, який насправді не є вільною, незалежною одиницею, а залишається допоміжним знаряддям в руках церкви, уряду і держави.

14 вересня 1857 р. вийшла у світ стаття Миколи Івановича Пирогова «О публичных лекциях по педагогике», де він стверджував, що «справжній прогрес досягається одним-єдиним шляхом — шляхом виховання». На запитання : «До чого ви готуєте вашого сина ?» — вчений завжди відповідав: «Бути людиною». Адже основна мета педагогіки — виховання людини із загальнолюдськими рисами й пізнаннями. Одним із перших учений звернув увагу на важливість розвитку в школярів людської гідності, тим самим започаткувавши гуманність, людяність у вихованні. Сам він усвідомлював : виховати таку людину занадто складно. К.Д.Ушинський у «Журнале Министерства народного просвещения» за 1862 р. писав : «Коли Микола Іванович Пирогов звернув загальну увагу на шкідливість ранньої спеціалізації в освіті, коли він з’ясував необхідність дбати насамперед про загальнолюдську освіту нових поколінь, то ми, на жаль, не можемо сказати, щоб у його статтях з тією ж виразністю була висловлена думка про те, що розуміє він під загальнолюдською гуманною освітою, а це необхідно було б зясувати». *(3)

*(3) Ушинський К.Д. Педагогічні твори М.І.Пирогова // Твори : В 6 т. К., 1954. Т. 1. С. 295–296.

Ліберальна діяльність Миколи Івановича Пирогова викликала незадоволення Олександра ІІ і генерал-губернатора. Наступні 3 роки (1858– 1861 рр.) він обіймав посаду попечителя Київського учбового округу. Його вплив на розвиток педагогічної науки й народної освіти в Російській імперії важко переоцінити. Педагогічні статті, розпорядження, видані ним за час його попечительства в Києві, ввійшли до збірки «Собрание литературно-педагогических статей Н.И.Пирогова» (1858–1861 рр.), в Одесі — «Собрание литературных статей Н.И.Пирогова» (1858 р.). Ось як говорить про нього О.О.Мусін-Пушкін : «Это был редкий Попечитель — вдумчивый философ, всегда проводивший серьёзную педагогическую реформу, заранее всесторонне продуманную, являющуюся результатом не случайной мысли, а целой педагогической системы, неукоснительно им проводимой». *(4)

*(4) Мусин-Пушкин А.А. Н.И.Пирогов, как педагог. Пг., 1916. С. 27.

К.Д.Ушинський писав : «Геніальний статут не зробить того, що зробив один Микола Іванович Пирогов».

Однак не всі позитивно оцінювали діяльність Миколи Івановича. Так, князь І.І.Васильчиков у листі до генерала В.Д.Кренке скаржився, що Пирогов поганий адміністратор, при ньому начальство втратило своє значення.

Статті Миколи Івановича «О предметах суждений и прений педагогических советов гимназий» (1859 р.), «Школа и жизнь» (1860 р.) —найвизначніші праці вченого з питань виховання та освіти після «Вопросов жизни». У них вчений порушує питання поліпшення навчання в школах та гімназіях, професійної підготовки вчителів, висуває вимогу єдиної, загальнодоступної школи, забезпечення наступності навчання у школах різних типів, виступає за зв'язок школи з життям. Крім цих статей, Миколі Івановичу Пирогову належать праці : «О переводных экзаменах» (1859 р.),

«О цели литературных бесед в гимназиях» (1860 р.), «Замечания на отчёты

морских учебных заведений за 1859 г.» (1860 р.).

У статті «Мысли и замечания о проекте устава училищ, состоящих в ведомстве Министерства народного просвещения» (1860 р.) викладені думки педагога про шкільну систему. Він пропонував таку : початкова дворічна школа, прогімназія (неповна середня школа) двох типів (класична, реальна) з 4-річним курсом, гімназія теж двох типів (класична, реальна) з 3–5-річною тривалістю навчання, вища школа (університети, вищі спеціальні заклади).

Навчальний план елементарної (початкової) школи передбачав такі предмети : Закон Божий (молитви, основні правила віри, стисла священна історія в оповіданнях), грамота письмо, рахунок (4 правила арифметики), наочне навчання — починаючи з грамоти, Закону Божого до арифметики, яке може бути замінене читанням дитячих та популярних книжок з поясненням за малюнками й моделями. Кількість уроків в цих школах не повинна була перевищувати 20 на тиждень.

Реальна прогімназія мала складатися з 4-х класів з викладанням таких предметів : Закон Божий (катехізис, священна історія, читання євангелістів і апостольських послань, літургія), російська мова, письмо і орфографія, наочне навчання, арифметика, алгебра (в 3-му класі), геометрія (в 4-му класі), дві нові мови, географія, історія в біографічних нарисах, природознавство (викладалася наочно), креслення. На заняття у 1–2 класах відводиться не більше 24-х годин на тиждень, а в 3–4-х класах — не менше 26 годин. Тривалість уроку — до 1 години. Перше місце посідає вивчення Закону Божого та священної історії, а природознавство вивчається для розвитку уваги. До гімназії приймаються без екзаменів діти, що закінчили елементарну школу або навчалися вдома.

У перших двох класах класичної прогімназії предмети залишаються ті самі, що й у реальній. Природознавство та географія викладаються наочним способом лише в 1–2-х класах, історія вивчається в біографічних і географічних нарисах тільки з 2-го класу. Обов’язковим є навчання однієї нової мови. Викладання мови розпочинається в 3-му класі (6 годин на тиждень), у 4-му класі вивчається грецька мова (6 годин на тиждень). До 1-го класу можуть вступати без екзаменів діти, які закінчили курс в елементарних школах, до 3-го класу також без екзаменів, але вже ті, що закінчили курс у реальних прогімназіях. З екзаменами в будь-які класи зараховуються діти, котрі мають домашнє виховання.

Планувалося, що до реальної гімназії можуть вступати без екзаменів учні, які закінчили реальні прогімназії, а з екзаменами — ті, що закінчили класичну прогімназію або мають домашнє виховання. Вік вступників — 14 років. Усі, хто закінчив гімназію, мають право вступати до вищих спеціальних шкіл.

Метою класичної гімназії Микола Іванович Пирогов вважав підготовку до університетського навчання. Тому вимагалося глибоке вивчення мов (вітчизняної, двох стародавніх і однієї нової), історії та математики. Не передбачалося викладання природознавства та інших реальних предметів. Допускалося вивчення Закону Божого, ще однієї нової мови та географії. Із 27-ми навчальних годин на тиждень 10 відводилося на вивчення стародавніх мов, 4 — історії, 4–5 — вітчизняної мови, 4 — грецької та латинської мов.

До 5-го класу класичної гімназії вступали без екзаменів учні, котрі закінчили класичну прогімназію. З екзаменами до будь-якого класу — ті, що отримали домашнє виховання.

Розробляючи цю систему, Микола Іванович Пирогов велику увагу приділяв змісту навчання, його формам і методам. Він був прихильником розвиваючого навчання, вважав за необхідне застосувати дидактичні принципи. Високо цінував словесні, практичні методи, але надавав перевагу наочному викладанню. Микола Іванович виступав проти перевантаження учнів, а щодо контролю й перевірки знань, то їх слід здійснювати безперервно. Іспити мають бути випускні, перевідні він заперечував. Школа, на його думку,— це заклад, що не лише дає загальну освіту, а й усебічно розвиває розумові здібності дітей. Микола Іванович Пирогов одним із перших висунув ідею нерозривності навчання й виховання. Нині це один із принципів дидактики. Він високо оцінював роль учителя і ставив до нього відповідні вимоги, особливо до належної підготовки та перепідготовки.

Центральне місце у своїй системі педагог відводив латинській, грецькій, російській мові та літературі, математиці, історії. Основними дидактичними принципами він вважав свідомість, активність, наочність і самодіяльність учнів. Великого значення надавав дисципліні. Микола Іванович Пирогов засуджував бездушне ставлення до дітей, вимагав гуманності й сердечності. У статті «Нужно ли сечь детей и сечь в присутствии других детей ?» (1858 р.) виступав проти тілесних покарань, доводив, що їх необхідно скасувати. Але в 1859 р. у циркулярі «Основные начала правил о проступках и наказаних учеников гимназий Киевского учебного округа», відкидаючи «різку» як засіб покарання, все-таки допускав її застосування в окремих випадках.

М.О.Добролюбов у статті «Всероссийские иллюзии, разрушаемые розгами» (1860 р.) засудив таку двоїстість. Микола Іванович у відповідь опублікував «Отчёт о следствиях введения по Киевскому учебному округу правил о проступках и наказаниях учеников гимназий» (1860 р.), де намагався виправдатися від звинувачень, посилаючись на те, що ці правила розробила нарада директорів гімназій Київського учбового округу (хоча збори не були ухвальним органом) і що їх запровадження знизило кількість тілесних покарань за рік у кілька разів.

Продовжуючи полеміку, М.О.Добролюбов надрукував статтю «От дождя да в воду» (1861 р.), в якій знову піддав критиці позицію Миколи Івановича Пирогова з цього питання. Деяка двоїстість виявляється й у розумінні вченим цілей виховання, питань морального виховання, дисципліни, жіночої освіти.

Оцінюючи його працю як педагога, газета «Киевский телеграф» (1858 р.) писала, що «сущность новейшей педагогики, вводимой Николаем Ивановичем Пироговым, заключались в том, чтобы преподавание было наглядным, приноравленым к развитию учащихся, а усвоение учениками предмета было сознательным ; преподавание должно находиться в ближайшей святи с уважением к человеческому достоинству и нравственной свободной личности». *(5)

*(5) Цит. за : Старченко С.Н. Повременная (периодическая) печать — газеты Украины о Николае Ивановиче Пирогове (1857–1957 гг.) : Автореф. канд. дис. К., 1967. С. 10.

У «Докладной записке относительно просвещения евреев» (1857 р.), поданій Міністерству народної освіти (А.С.Норову), Микола Іванович Пирогов пропонував проект реформи єврейської освіти, виступаючи за необхідність морально-релігійного виховання в середній школі, зближення єврейського населення з християнським. За його сприяння в Одесі виходили два єврейських журнали.

Микола Іванович Пирогов вважав, що формування «справжніх людей» є одним з найважливіших питань життя. Головний шлях до цього — моральне виховання особистості, в якої наукові знання, переконання, почуття громадянського обов’язку вживаються з релігійно-християнською мораллю. Різко критикував він недоліки жіночої освіти. Високо підносячи роль жінок у суспільстві, турбувався про їхнє рівноправ’я, виховання як майбутніх матерів.

Недільні школи в Україні створювалися за безпосередньої участі Миколи Івановича Пирогова. Перша була відкрита в 1859 р. при Київському дворянському училищі на Подолі після того, як професор П.В.Павлов звернувся до Миколи Івановича з відповідними заявами студентів. Без згоди генерал-губернатора Микола Іванович дав такий дозвіл, чим викликав невдоволення міністра освіти. Це стало однією з причин звільнення педагога з посади попечителя Київського учбового округу. І.І.Слєпушкін (завідувач недільної школи на Подолі) підкреслював, що Пирогов зміцнив становище недільних шкіл у Києві й «полегшив їх появу в інших містах». Учений не лише сприяв їх відкриттю, а й виступив на захист у статті «О воскресных школах» (1863 р.). Він висвітив факт підозріливого й негативного ставлення до них київської аристократії.

13 березня 1861 р. Миколу Івановича Пирогова було звільнено з посади і близько року він прожив у садибі Вишня Подільської губернії. О.І.Герцен писав у своєму «Колоколе», що це звільнення — «одна з наймерзотніших справ Росії дурнів проти Росії, котра розвивається».

У 1862–1866 рр. Микола Іванович був керівником молодих російських учених, відряджених до Німеччини для підготовки професури. Його хвилювали питання підготовки наукових і викладацьких кадрів не лише за кордоном, а й у Росії. Він викладав свої міркування з цієї проблеми в «Университетском вопросе» (1863 р.), «Письмах из Гейдельберга» (1863– 1864 рр.), у кореспонденціях Міністерству народної освіти. Але після доповіді міністра народної освіти Д.А.Толстого на ім’я царя (17 червня 1866 р.) Миколу Івановича Пирогова було звільнено з мотивацією : «перебування за кордоном не є суттєво необхідним для наших професорських кандидатів».

Повернувшись на батьківщину у 1866 р. вчений знову оселився у своїй садибі Вишня під Вінницею, де присвятив свій час медицині та сільському господарству. В 1870 р. під час франко-пруської війни «Товариство Червоного Хреста» викликало Миколу Івановича для обговорення воєнно-санітарних питань. Він відвідав заклади Німеччини, Лотарингії, Ельзасу. У 1877–1878 рр.— Микола Іванович був військовим лікарем.

Остаточно підірвавши своє здоров’я, Микола Іванович Пирогов назавжди оселився в садибі Вишня. З 1879 по 1881 рік він написав мемуари «Вопросы жизни. Дневник старого врача», що становлять перший том його творів, виданих у 1887 р. Остання стаття вченого, присвячена освітнім питанням, була надрукована в 1864 р. О.О.Мусін-Пушкін зазначав : «Во времена Пирогова педагогика как наука, конечно, еще не существовала. Благодаря своему чутью и своей принципиальности, он, тем не менее, многое предвидел и стал на правильный путь в педагогике». *(6)

*(6) Мусин-Пушкин А.А. Н.И.Пирогов, как педагог. Пг., 1916. С. 91.

Микола Іванович Пирогов був просвітником нового типу : освічений, гуманний реформатор, супротивник казенної педагогіки, який прагнув творчо розвивати освіту й керувати нею по-новому. Він вписав славну сторінку в історію вітчизняної педагогіки. Як стверджує В.П.Чорний, усього вчений написав 1 300 книжок і статей на медичні та педагогічні теми, близько 100 великих (7 монографій) і середніх за обсягом наукових творів, майже половина з яких — педагогічні праці (понад 20 «Циркулярів», 24 статті).

25 травня 1881 р. громадськість організувала вечір на честь 50-річної наукової та суспільної діяльності Миколи Івановича Пирогова. В тому ж році стан його здоров’я погіршився. Помер учений 23 листопада 1881 р. Його набальзамоване тіло зберігається в склепі-усипальниці церкви Микола Чудотворця в музеї-садибі Вишня.

Щиро поважали й любили Миколу Івановича такі діячі, як О.І.Герцен, К.Д.Ушинський, Д.І.Писарєв. Немає сумніву в тому, що педагогічна громадськість та медики й до тепер з почуттям вдячності шанують пам'ять свого вчителя, й до тепер розкривають те цікаве і плідне, що було зроблено ним за складних соціально-політичних умов.

З 1954 року проводяться Пироговські читання. В 1995 р. в місті Вінниці відбулися перші Всеукраїнські Пироговські читання, присвячені 185-річчю від дня народження вченого.

Аналізові його творчості й педагогічної діяльності присвячено чимало матеріалів. Із найфундаментальніших праць можна назвати дослідження А.А.Красновського «Педагогические идеи Н.И.Пирогова» (Москва, 1949 р.), Ш.К.Сіхарулідзе «Общественно-педагогическая деятельность великого русского учёного Н.И.Пирогова» (Тбілісі, 1955 р.), В.П.Чорного «Науково-педагогічна діяльність М.І.Пирогова» (Київ, 1990 р.), К.І.Кульчинського «Педагогічні погляди М.І.Пирогова та деякі питання сучасності» (Київ, 1995 р.). Заслуговують на увагу вступні статті А.М.Алексюка, Г.Г.Савенок, В.С.Смирнова до вибраних педагогічних творів Миколи Івановича Пирогова та статті М.П.Драгоманова «По поводу заметки о Н.И.Пирогове» (1861 р.), Г.Є.Жураківського «Проблема гуманизма и общего образования в педагогической системе Н.И.Пирогова» (1946 р.), Г.І.Савенок «Н.И.Пирогов» (1988 р.). У 2000 році О.А.Горчакова захистила кандидатську дисертацію на тему «Гуманістична спрямованість педагогічних поглядів М.І.Пирогова». Зі сторінок усіх цих праць постає велична постать ученого, який увійшов в історію не лише як геніальний учений, талановитий лікар-хірург, а й як класик демократичної, гуманістичної педагогічної думки, що зробив неоцінений внесок до скарбниці вітчизняної культури.

Праці :

1. Пирогов Н.И. Собраніе литературно-педагогических статей, вышедших в управленіе его Кіевским Учебным округом (1858–1861). К., 1861 ;

2. Пирогов Н.И. Университетскій вопрос : Дополнение к замечанию на проект общего устава императорских российских университетов. СПб., 1863 ;

3. Пирогов Н.И. Вопросы жизни : Дневник старого врача // Соч. СПб., 1887. Т. 1. ;

4. Пирогов Н.И. О европейском образовании : Неизданная записка / Вступление С.Я.Штрайха. СПб., 1907 ;

5. Пирогов Н.И. Сочинения : Издание в память столетия со дня рождения Н.И.Пирогова (1810 — 13 ноября — 1910). К., 1910. Т. 1, 2 ;

6. Пирогов Н.И. Письма к сыну / Придисл. и примеч. С.Я.Штрайха. Пг., 1917;

7. Пирогов Н.И. Избранные педагогические сочинения / Сост. и ввод. ст. проф. В.З.Смирнова. М., 1953 ;

8. Пирогов Н.И. Собрание сочинений : В 8 т. / Ред. кол. : А.Н.Бакулев, И.Г.Руфанов (отв. Ред.). М. 1957–1962 ;

9. Пирогов Н.И. Избранные педагогические сочинения / Сост. и авт. комент. А.Н.Алексюк, Г.Г.Савенок ; отв. Ред. А.Н.Алексюк. М., 1985.

Версія для друку