Тулов Михайло Андрійович
Українська педагогіка в персоналіях – ХІХ століття / За редакцією О.В. Сухомлинської / навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, у двох книгах // «Либідь», - К., 2005, кн. 1., стор. 318 – 324.
Тулов
Михайло Андрійович
(1814–1882)
Професор Ніжинського ліцею,
помічник попечителя
Київського учбового округу,
літературознавець, мовознавець
Михайло Андрійович Тулов народився 8 листопада 1814 р. у місті Гродно (тепер Білорусь) у збіднілій дворянській родині. У 1828 р. сім’я переїхала до Житомира, де хлопчик відразу почав навчатися в повітовому училищі. Коли в 1832 р. у місті було відкрито Волинську губернську гімназію, він перейшов до цього навчального закладу й закінчив у ньому два останні класи. У 1834 р. Михайло вступив на філософський факультет Київського університету Св. Володимира. Особливий вплив на формування світогляду юнака мав учений-енциклопедист, перший ректор університету М.О.Максимович, чиї лекції викликали захоплення у студентства.
В цей час у новоствореному Київському університеті ширилися антиурядові настрої, виникали таємні гуртки. Запальний юнак не був байдужим до ідей вільнодумства. Незважаючи на значні успіхи Михайла Тулова у навчанні, його незалежні погляди, дії та вчинки викликали невдоволення в адміністрації. В травні 1837 р. Рада університету прийняла рішення виключити студента ІІІ курсу Тулова на 1 рік і зобов’язати його пропрацювати цей термін під наглядом благонадійної особи у парафіяльному училищі.
Оскільки директор народних училищ Чернігівської губернії позитивно оцінив викладацьку діяльність опального студента в Остерському парафіяльному училищі, юнакові було дозволено продовжити навчання. Після одержання влітку 1839 р. почесного диплома кандидата філософії за дисертацією на тему «Очерк исторической логики от Аристотеля до Гегеля» Михайло Тулов упродовж року працював старшим учителем російської словесності Вінницької гімназії. У 1840 р. починається новий значний етап у житті молодого педагога. Він переїжджає до Ніжина, де в Ліцеї юридичних наук князя Безбородька 13 років читав першокурсникам теорію поезії, а другокурсникам — історію літератури. Поєднуючи практичну педагогічну діяльність із науковою, Михайло Андрійович Тулов у 1844 р. захистив у Київському університеті магістерську дисертацію на тему «О романе» і здобув звання професора.
Під час викладання в Ліцеї педагог видав кілька літературознавчих праць. Однією з перших була брошура під назвою «Речь о современном направлении изящной словесности на западе Европы, написанная профессором Лицея князя Безбородко, магистром, надворным советником М.Туловым» (1850 р.). Через три роки побачило світ фундаментальне дослідження «Руководство к познанию родов, видов и форм поэзии» (1853 р.), де педагог виклав теорію поезії у зв’язку з історією її розвитку. Адресуючи цю книгу своїм учням, Михайло Андрійович Тулов, розподіливши поетичні твори на ліричні, епічні та драматичні, розглянув конкретні форми, в яких розвивалися ці види поетичної творчості в літературах різних народів.
У роки викладання Михайла Андрійовича Тулова в Ніжинському ліцеї Міністерство освіти розглядало цей навчальний заклад суто як спеціальну юридичну школу для підготовки досвідчених чиновників, котрі повинні ґрунтовно володіти знаннями з вітчизняного законодавства. Тому особливо цікавою є характеристика педагогічної діяльності Михайла Андрійовича Тулова, на яку натрапляємо в одній із книг, присвячених історії Ліцею : «Преподавание М.А.Тулова имело в высшей степени благодетельное влияние на его слушателей, оно увлекало их и развивало в них эстетический и литературный вкус и литературные наклонности. При чисто практических целях и таком же направлении преподавания в Лицее юридических предметов, словесность, да ещё русская история, были в составе лицейского преподавания главным образом предметами с характером чисто научным, изложение которых не стеснялось никакими практическими соображениями. Такими и являлись эти предметы в руках лучших профессоров. Историю русской словесности Тулов, правда, читал, по крайней мере, в начале свого профессорства, по запискам свого бывшего профессора, известного М.А.Максимовича. Что же касается теории словесности, то здесь Тулову самому приходилось создавать курс. А каков был этот курс, то всякий может знакомиться по лекциям Михаила Андреевича по теории словесности, напечатанным в его книге “Руководство к познанию родов, видов и форм поэзии”, которая была в своё время чуть ли не классическим руководством в этом роде на русском языке». *(1)
*(1) Сребницкий А. Лицей князя Безбородко // Гимназия высших наук и Лицей князя Безбородко. 2-е испр. и доп. изд. СПб., 1881. С. 119–120.
У травні 1853 р. Михайло Андрійович Тулов очолив одну з найбільших у Київському окрузі — Немирівську гімназію і за короткий термін налагодив у ній відмінну організацію навчального процесу. Здібності нового директора привернули увагу попечителя округу М.Р.Робіндера — «першої ластівки часів лібералізму, що наближалася тоді». *(2) Саме завдяки М.Р.Робіндеру у 1857 р. Михайло Андрійович Тулов переїхав до Києва та обійняв посаду окружного інспектора казенних училищ.
*(2) Жураківський Г. До питання про джерела освітньої діяльності старої Київської Громади // Зап. Київ. Ін-ту Нар. Освіти. 1930. Кн. 4. С. 136.
Особливо помітною діяльність Михайла Андрійовича Тулова стала наприкінці 50-х років, коли попечителем Київського учбового округу було призначено М.І.Пирогова. Михайло Андрійович не лише всіляко підтримував реформаторські заходи свого керівника, а й активно співпрацював з організаторами київських недільних шкіл, тим більше, що саме йому було доручено здійснювати нагляд за порядком, спрямуванням та перебігом навчання в цих закладах.
Однією з найголовніших заслуг Михайла Андрійовича Тулова перед вітчизняною педагогікою є створення Київської педагогічної школи, яку можна вважати першою учительською семінарією в Росії. Взагалі питання про необхідність спеціальної підготовки майбутніх учителів сільських початкових училищ з числа простих селян підняв у 1859 р. М.І.Пирогов (на той час фактично всі народні школи підлягали Святійшому Синодові, і викладали в них особи духовного сану). Хоча уряд не дозволив попечителеві Київського учбового округу реалізувати свою ідею, проте сам чудово розумів її своєчасність. Так, міністр народної освіти писав міністрові внутрішніх справ, що для відкриття початкових училищ обов’язково потрібні спеціальні люди та приміщення, оскільки чекати суттєвої користі від навчання дітей на квартирах священників — це велика омана. На початку 1862 р. Міністерство народної освіти виділило кошти для створення своїх народних шкіл у західних губерніях (вони передусім мали стати протидією в процесі ополячення краю), тим часом питання про викладачів у цих навчальних закладах залишалося невирішеним.
Оскільки одним із безпосередніх виконавців розпорядження Міністерства про створення початкових шкіл був інспектор училищ Київського учбового округу Михайло Андрійович Тулов, 18 квітня 1862 р. він запропонував проект створення педагогічної школи. Згідно з ним педагогічна школа засновувалася як приватний навчальний заклад із 6-місячним строком навчання. До неї приймали селян та міщан православного віросповідання, які володіли знаннями, що відповідали програмі парафіяльного училища. Викладачі школи повинні були працювати на громадських засадах, тобто безоплатно.
Педагогічна школа під керівництвом Михайла Андрійовича Тулова почала діяти в Києві в приміщенні університету в травні 1862 р. Учителями в ній стали викладачі гімназій та 5 студентів університету, які раніше опікувалися недільними школами. Серед студентів були : П.Г.Житецький (викладав методику пояснювального читання) та М.П.Драгоманов (викладав історію).
Пізніше у своїх працях М.П.Драгоманов неодноразово згадував про роботу педагогічної школи. У брошурі «Народні школи на Україні серед життя і письменства в Росії» (1877 р.) він писав про ті часи : «… тоді навіть начальство (міністерство Головина, попечитель Вітте, інспектор округу Тулов) не жахалось народної української мови в школах. Для початкового читання учням були навіть запечатані на казенні гроші “Байки” Глібова. А коли з поводу трьохязикової брехні панської, попівської і московсько-катковський уряд заборонив в 1863 р. усякі педагогічні книги українські, та все-таки верховодці діла школьного в Київі ще не зовсім було забули шкільну науку. Вони розуміли хоть те, що треба зложити для наших школ Читатку (Книгу для чтенія) хоть і всю писану казенною мовою, але усе-таки таку, щоб говорила нашим хлопцям про те, що коло них, і не різала вухів дуже вже незрозумілою чужою Московщиною. Тоді до “Временної Педагогічної Школи” і до того, щоб зложити читатку покликано було між іншими й нас». *(3)
*(3) Драгоманов М. Народні школи на Україні серед життя і письменства в Росії // Маловідомі першоджерела української педагогіки (друга половина ХІХ–ХХ ст.) : Хрестоматія / Упоряд. : Л.Д.Березівська, Н.П.Дічек, О.В.Сухомлинська. К., 2003. С. 24.
На жаль, цій читанці так і не довелося побачити світ. Новий попечитель округу О.Ширинський-Шихматов «скасував всю працю над Читанкою по татарському, не звертаючи уваги на працю людську». *(4)
*(4) Драгоманов М. Народні школи на Україні серед життя і письменства в Росії // Маловідомі першоджерела української педагогіки (друга половина ХІХ–ХХ ст.) : Хрестоматія / Упоряд. : Л.Д.Березівська, Н.П.Дічек, О.В.Сухомлинська. К., 2003. С. 25.
У 1863 р. Михайло Андрійович Тулов вирушив на 4 місяці у відрядження до Німеччини для вивчення закордонного досвіду підготовки вчителів. Проте Михайло Андрійович не обмежувався лише відвіданням учительських семінарій, а й активно ознайомлювався з дійсним станом місцевих народних училищ, як він сам писав згодом, «щоб у досвіді цих шкіл шукати вказівок для вирішення аналогічних питань елементарної освіти в Росії». Одним із результатів цієї поїздки стало ціле дослідження на тему «Народное образование в Пруссии», яке було надруковане наступного року в журналі «Отечественные записки».
Активні дії Михайла Андрійовича Тулова щодо заснування міністерських народних училищ викликали значний опір єпархіального начальства. Духовенство не хотіло втрачати своєї монополії в галузі освіти, а тому наполягало на розширенні мережі церковнопарафіяльних шкіл та на подальшому призначенні вчителями лише священників. У 1864 р. в пресі навіть розгорнулася з цього приводу ціла полеміка. Розпочала її газета «Московские ведомости», яка звинуватила Михайла Андрійовича Тулова в нераціональному витраченні державних коштів і в непошані до церкви. Відповідаючи на закиди з Москви, Михайло Андрійович писав на сторінках газети «Киевлянин», що Київський учбовий округ вирішив створити такі школи для селян, які стали б джерелом не лише елементарної грамоти й релігійно-моральної настанови, а й певною мірою світської освіти. В цих школах діти повинні вчитися розуміти те, що читають, та отримувати знання, які сприяють підвищенню добробуту народу.
У березні 1865 р. Михайло Андрійович Тулов обійняв посаду помічника попечителя Київського учбового округу. Але загальне посилення політичної реакції не дало йому повною мірою ні застосувати свої педагогічні знання, ні реалізувати організаторські здібності. Особливо складний період у діяльності Михайла Андрійовича настав після призначення в 1866 р. міністром народної освіти Д.А.Толстого, відомого своїми реакційними нововведеннями.
Незважаючи на самовіддану працю в освітянській галузі, Михайло Андрійович Тулов з успіхом продовжував свої мовознавчі розвідки. Так, ще в 1861 р. окремою брошурою вийшло його «Обозрение лингвистических категорий», а в березневому номері «Журнала Министерства народного
просвещения» за 1869 р.— «Очерк истории языкознания».
Про різнобічність наукових інтересів Михайла Андрійовича Тулова свідчить той факт, що з його ім’ям пов’язано створення в 1872 р. у Києві Історичного товариства Нестора-літописця. Як зазначалося в ювілейній записці цього громадського об’єднання, «Историческое общество Нестора-летописца возникло в восполнение давно осознанной в среде киевских учёных потребности научного общения для совместной разработки истории русского и в частности южно-русского народа по обильным и в общем доселе мало разработанным данным, сохранившимся в области Южно-русского края, именно по данным археологическим, летописным, архивным, по произведениям литературы и народного творчества». *(5)
*(5) Дашкевич Н.П. Историческая записка о возникновении и деятельности Исторического общества Нестора-летописца по январь 1898 г. // Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца. 1899. Кн. 13. С. 26.
Михайло Андрійович Тулов був не лише одним із 10 членів-фундаторів, а й першим головою товариства. Проте обіймав він цю посаду лише рік (з грудня 1872 р. по грудень 1873 р.). Влітку 1873 р. Михайло Андрійович подав прохання про відставку з посади помічника попечителя Київського учбового округу й на деякий час виїхав з міста, у зв’язку з чим листовно просив увільнити його від головування в Історичному товаристві.
Добровільна відставка Михайла Андрійовича Тулова стала сенсаційною новиною в київських освітянських колах. Тим більше, що педагог не приховував мотивів свого вчинку. «Керування міністерством освіти гр. Д.Толстого було, на мою думку, такого роду, — заявив Михайло Андрійович,— що тільки найлютіший ворог Росії міг придумати подібну систему керування шкільною справою, прикриваючи її гарною назвою класицизму. Зрозуміла річ, що при такім погляді на шкільно-адміністраційні розпорядки, що їх заводив гр. Толстой, дальша служба в міністерстві освіти була б для мене вічним докором у зраді обов’язку служби, і я рішив краще переносити всі тяжкі для себе наслідки демісії, ніж одержувати утримання за службу тому, в чому вбачав тільки лицемірство і ошуканство». *(6)
*(6) Цит. за : Сірополко С. Історія освіти в Україні. К., 2001. С. 316.
Тяжкі наслідки цього принципового вчинку переслідували Михайла Андрійовича Тулова до кінця його життя. Особливо відчутними вони були у сфері матеріального статку його великої родини. Але, незважаючи на всі життєві негаразди, Михайло Андрійович продовжував плідну наукову роботу. У 1874 р. він видав посібник для тих, хто навчає російської грамоти «Об элементарных звуках человеческой речи и русской азбуке», який було рекомендовано Вченим комітетом Міністерства народної освіти для бібліотек середніх навчальних закладів, учительських семінарій та інститутів. Метою цього посібника було підготувати майбутнього вчителя до тих труднощів, що чекають на нього під час навчання школярів писати й читати за звуковим методом. Крім теоретичної частини, в якій подавалися відомості про фізіологічні умови вимови голосних та приголосних звуків, розглядалися причини зміни звуків (пом’якшення), співвідношення звуків і літер російської мови, у книзі також вміщено додаток під назвою «Букварь для обучения русскому чтению». Фактично цей додаток є поурочною методичною розробкою, якою змогли користуватися не лише професійні вчителі, а й ті, хто самостійно навчав дитину грамоті. У наступному, 1875 році, під назвою «Руководство для обучающих чтению по русскому букварю» педагог видав цей додаток окремою брошурою. Можна цілком погодитися з тогочасним рецензентом, який, високо оцінюючи це видання за цікаві та корисні для вчителя відомості, разом з тим підкреслював, що книга може бути корисною передусім для досить підготовленого читача.
Михайло Андрійович Тулов опікувався не лише методикою навчання російської грамоти, а й української. Так, у 1879–1880 рр. у Воронежі виходять дві його брошури — «О малорусском произношении» та «О малорусском правописании». У брошурі «О малорусском правописании», Михайло Андрійович, аби наблизити написання слів до їх вимови, й таким чином зробити легшим процес навчання грамоти, пропонує та обґрунтовує низку змін у графіці та орфографії українського правопису.
Значну увагу свого часу привернула до себе невелика книжка педагога «Несколько слов о брошюре князя Васильчикова “Письмо министру народного просвещения графу Толстому”» (1876 р.). Її поява була спричинена реформою середньої школи, яку на початку 1870-х років провів Д.А.Толстой. У процесі реформи реальні гімназії було реорганізовано в реальні училища, а їхніх випускників позбавлено права вступати до університетів. Студентами могли стати тільки колишні учні класичних гімназій, де значна увага приділялася вивченню латинської та грецької мов.
Підтримуючи прохання князя Васильчикові зробити рівними права випускників усіх гімназій, Михайло Андрійович Тулов висловив думку про те, що цим не вирішуються основні шкільні проблеми. Педагог вийшов на вищий, концептуальний рівень розгляду предмета обговорення. Він не лише засуджував тенденційне надання переваги тим чи іншим галузям знань і штучний розрив загальноосвітньої школи та шляхи його виконання. «Дайте какое угодно классическое образование человеку, которого нравственно-политический горизонт ограничивается жизнью в передней,— писав Михайло Андрійович,— он всё-таки будет человеком передней, а не английским лордом». *(7)
*(7) Тулов М. Несколько слов о брошюре князя Васильчикова «Письмо министру народного просвещения графу Толстому». К., 1876. С. 9.
Адже «не в сообщении тех или других сведений заключается главная задача школы, и не от состава и объёма учебной программы зависит её истинное достоинство. Достоинство школы, прежде всего и более всего, зависит от того, в какой мере она успеет внушить учащимся любовь к науке, к труду, развить у них чувство чести, долга, словом, зависит от воспитательного влияния школы… Нет сомнения, что влияние школы на нравственность учащихся не имеет ничего общего с преподаванием в ней греческой грамматики или химии, так как греческая грамматика учит греческому языку, а не нравственности ; химия учит химии, а не нравственности ; нравственное влияние на учащихся могут иметь начальники и преподаватели школ, а не предметы преподавания». *(8)
*(8) Тулов М. Несколько слов о брошюре князя Васильчикова «Письмо министру народного просвещения графу Толстому». К., 1876. С. 15.
Наскільки великим був педагогічний авторитет Михайла Андрійовича Тулова серед українського громадянства й наскільки його принциповість викликала негативне ставлення в керівників освіти, яскраво ілюструють події, що відбулися в 1879 р. Тоді перед фундатором Колегії Павла Галагана Грирогієм Павловичем Галаганом черговий раз постало питання про пошук кандидатури на посаду директора цього своєрідного середнього навчального закладу, в якому молодь виховувалася в пошані до української традиції. Зауважимо, за 8 років у Колегії змінилося 3 директори, і це, безумовно, негативно вплинуло на її функціонування. Розуміючи, що від здатності нового директора налагодити стабільний навчально-виховний процес значною мірою залежить майбутнє Колегії, Григорій Павлович Галаган звернувся з відповідною пропозицією саме до Михайла Андрійовича Тулова. Попри вже поважний вік, Михайло Андрійович не лише погодився, а й, очікуючи офіційне затвердження на посаді, почав фактично виконувати обов’язки керівника Колегії, й навіть переїхав з сім’єю в її приміщення. Проте затвердження на посаді так і не сталося, оскільки міністр народної освіти Д.А.Толстой заявив, що «погодиться з будь-яким іншим кандидатом, тільки не з Туловим».
Щедрим на творчі здобутки став для педагога 1881 р.— побачило світ виправлене та доопрацьоване друге видання посібника «Об элементарных звуках человеческой речи и русской азбуке : букварь для обучения русскому чтению», окремою брошурою була надрукована публічна лекція Михайла Андрійовича в Київському університеті «О процессе поэтического творчества». Також у 1881 р. уперше в повному обсязі видано один з найвідоміших творів Михайла Андрійовича Тулова — «Гимназическая переписка, собранная бывшим инспектором Татаровской гимназии Иваном Линейкиным с дополнениями, почерпнутыми из юридической практики судебного следователя Петра Линейкина». Початок цієї напівбелетристичної праці, яку Михайло Андрійович підписав «Иван Линейкин», було надруковано ще в 1861 р. на сторінках санкт-петербурзького журналу українських громадівців «Основа». Тоді через цензурні умови публікацію було припинено, і лише через 20 років «Гимназическая переписка…» вийшла у світ повністю — спочатку у журналі «Вестник Европы» і того ж року — окремою книжкою. У творі, який побудовано у формі листів різних осіб, що надає йому особливої достовірності, представлена картина звичаїв та порядків у тогочасній середній школі. Публічно засуджуючи передусім моральні недоліки освітянського життя, Михайло Андрійович Тулов, вустами одного зі своїх героїв висловив думку про неможливість раціонально влаштувати школу лише педагогічними засобами, якщо на неї негативно впливають умови навколишнього життя.
Помер Михайло Андрійович Тулов 11 травня 1882 р. Київські газети
писали, що не стало педагога, який був цілковито відданий інтересам розумної школи, був ворогом царства регламентації та другом вільних, сердечних стосунків між учнями та вчителями. Свідченням високого визнання заслуг діяча став вінок з написом українською мовою : «За щиру працю для освіти нашого люду правдивому і чесному чоловікові».
Поховано Михайла Андрійовича Тулова на цвинтарі, що знаходився на одній із історичних гір Києва — Щекавиці. Усі поховання Щекавицького кладовища втрачено. На жаль, не дуже відоме серед сучасних педагогів ім’я Михайла Андрійовича Тулова — цього палкого і невгамовного просвітителя.
Праці :
1. Тулов М. Руководство к познанию родов, видов и форм поэзии М.Тулова, профессора Лицея князя Безбородко. К., 1853 ;
2. Тулов М. Народное образование в Пруссии // Отечеств. зап. 1864. Авг. ;
3. Тулов М.А. О народных школах в юго-западных губерниях // Киевлянин. 1864. 23, 25 июля. ;
4. Тулов М. Руководство для обучающих чтению по русскому букварю. К., 1875 ;
5. Тулов М. Несколько слов о брошюре князя Васильчикова «Письмо министру народного просвещения графу Толстому». К., 1876 ;
6. Тулов М. О малорусском произношении. Воронеж, 1879 ;
7. Тулов М. О малорусском правописании. Воронеж, 1880 ;
8. Линейкин Иван (Тулов М.). Гимназическая переписка, собранная бывшим инспектором Татаровской гимназии Иваном Линейкиным с дополнениями, почерпнутыми из юридической практики судебного следователя Петра Линейкина. К., 1881 ;
9. Тулов М. Об элементарных звуках человеческой речи и русской азбуке : Букварь для обучения русскому чтению. 2-е изд. К., 1881.
