Греки

ГРЕКИ (самоназва — еллінес).

Народ, основне населення Греції (9,5 млн. осіб). Греки проживають також в Туреччині, Єгипті, США, країнах Південної Америки, в Грузії та Краснодарському краї РФ. Належать до індосередземноморської раси великої європеоїдної раси, деякі північні групи—до балкано-кавказької раси. Мова — новогрецька, індоєвропейської сім’ї мов. За мовою греки, які живуть в Україні, поділяються на дві групи: греки-елліни (новогрецький діалект) і греки-татари (тюркська мовна група). Віруючі греки — православні.

За переписом 2001 р., в Україні проживає 91 548 греків (1989 р.— 98 594), з яких рідною мовою вважають грецьку 6 %, російську — 88 %, українську — 4,7 %. Проживають греки переважно у Донецькій обл.— 85 % загальної чисельності в Україні та АР Крим (3 %), ін. південних областях. Чисельність українських греків зменшується внаслідок еміграції.

Греки в Україні. Сучасне розселення греків в Україні зумовлене їхньою багатовіковою колонізацією південноукраїнських земель. Перші колонії грецьких держав-метрополій виникли на узбережжі Чорного моря ще у давні часи. Відомі вони як античні держави Північного Причорномор’я й існували із сер. І тис. до н.е. Найдавнішою грецькою колонією на території сучасної України було поселення на острові Березань, засноване у другій пол. VII ст. до н.е. Заснування інших грецьких колоній у Північному Причорномор’ї припадає в основному на VI ст. до н.е. На правому березі Дністровського лиману на місці сучасного Білгорода-Дністровського було засновано Тіру, Бузького лиману — Ольвію, на берегах Боспору Кіммерійського (Керченської протоки) — Пантікапей (на місці сучасної Керчі), Тірітаку, Німфей, далі на захід узбережжя Криму в VІ ст. до н.е. виникла Керкінітіда (на місці сучасної Євпаторії), в кін. V ст. до н.е.— Херсонес Таврійський. Всі ці колонії незабаром перетворилися на самостійні рабовласницькі поліси.

Подальша історія формування грецької діаспори на території України пов’язана з новим великим періодом грецької колонізації півдня України, який розпочався із сер. ХVІІІ ст., коли Російська імперія почала проводити активну зовнішню політику в боротьбі з Османською імперією за південні землі України.

Наслідком цієї політики стала російсько-турецька війна 1768—1774 рр., яка спричинила найбільшу хвилю грецької еміграції за всю багатовікову історію грецької колонізації півдня України. Ця еміграція мала політичний характер. Основну масу емігрантів становили солдати і офіцери восьми добровольчих батальйонів, сформованих з греків, які брали участь у війні проти Туреччини на боці Російської імперії. Разом з ними після закінчення війни емігрувало також багато мешканців Егейського архіпелагу (кілька тисяч осіб). Ця еміграція стала можливою за умовами Кучук-Кайнарджійського мирного договору, які дозволяли балканським колоністам переселятися на територію півдня України протягом року після підписання миру. Слід зазначити, що еміграція нелегально тривала й після цього терміну.

Постійні потоки греків-переселенців поповнювали нові грецькі колонії, які виникли після російсько-турецької війни 1768 — 1774 рр. У 1775 р. з військових грецьких переселенців, які прибули до Керчі, Єнікале і Таганрога, було створене так зване Албанське військо, а у 1779 — 1783 рр. з переселенців, які погодилися нести військову службу, сформований Грецький полк. У 1784 р. його перевели із Керчі до Балаклави, а у 1797 р. він дістав назву «Балаклавський грецький батальйон» і ніс прикордонну службу вздовж Кримського узбережжя від Севастополя до Феодосії. У 1818 р. у батальйоні налічувалося 1194 чол. Він розташувався у Балаклаві, селах Кадикой, Камара, Карань, Ласпі та Керменчик. Проте не всі грецькі поселенці перейшли на військову службу, багато з них займалися мирною працею і оселилися в Керчі та Єнікале. У цей час були утворені Таганрозька та Херсонська грецькі громади.

З цією хвилею еміграції греків з Балкан збіглося переселення грецького населення з Криму на узбережжя Азовського моря. У 1775 р. Кримське ханство потрапило під владу Османської імперії. Грецьке та ін. християнське населення Криму було витіснене в степову і гірську частину піво-ва. Воно потрапило під жорсткий соціальний, національний і релігійний гніт Туреччини, що посилило еміграційні настрої християнського населення Криму, які були підтримані зовнішньою політикою царського уряду Росії.

Масове переселення християнського населення почалося навесні 1778 р., коли 9 травня 6 000 підвод з 31 098 переселенцями вирушили з Криму через Перекоп, Гнилі Води, Чорний Колодязь, Молочні та Кінські Води, Олександрівку (Запоріжжя) до Приазов’я. Разом з греками, яких налічувалося 18 407 осіб, переселялися також вірмени, грузини, волохи. Чимало переселенців загинуло в дорозі, частина повернулася до Криму, решта оселилася на узбережжі Азовського моря. З самого початку осілі в Приазов’ї греки складали дві групи: греки-елліни (новогрецький діалект) і греки-татари (тюркська мовна група). Те, що частина греків говорила мовою, близькою до татарської, було зумовлене характером їхнього багатовікового розселення в Криму поруч із татарами.

Греки-елліни (самоназва — «румеї») у 1779 р. заснували м. Маріуполь і 12 сіл біля нього: Сартана, Чермалик, Каракуба, Стиля, Волноваха, Великий Янисоль, Константинополь, Чердакли, Ялта та Гурзуф; греки-татари — 10 сіл: Старий Крим, Карань, Ласпі, Бешеве, Богатир, Улакли, Камара, Старий Керменчик, Новий Керменчик, Мангуш. З часом поблизу них виникли й інші поселення. Відомі також пізніші заселення греків у Приазов’ї. Так, 1829 р. грецькими переселенцями з Туреччини було засновано с. Анадоль.

Серед грецьких общин півдня України община маріупольських греків була найчисленнішою. У самому місті та навколишніх селах у 1816 р. проживало 11,5 тис. греків.

Друга російсько-турецька війна 1781—1791 рр. викликала нову хвилю грецької еміграції, але вона була не такою значною, як після російсько-турецької війни 1768 —1774 рр. Після підписання Яського мирного договору на півдні України оселилося кілька сот греків і албанців, котрі брали участь у воєнних діях у Середземному морі у складі грецької добровільної флотилії. З них був сформований грецько-албанський дивізіон. У 1795 р. вони оселилися неподалік від Одеси в р-ні містечка Олександрівка. Невдовзі до них приєдналися ще 62 родини і, крім того, ще 42 особи. Згодом дивізіон було перетворено на Одеський грецький батальйон. Пізніше значна частина цих греків увійшла до складу місцевих станів Одеси. На всьому півдні України грецька колонія Одеси з часом досягла найбільшого розвитку. Греки становили значну частку купецького стану Одеси. На поч. ХІХ ст. Одеса стає одним із найважливіших пунктів міжконтинентальної грецької торговельної мережі.

У 1783 р. до Російської імперії був приєднаний Крим, після чого, поряд із греками-старожилами там почали з’являтися нові грецькі переселенці. На поч. ХІХ ст. грецьке населення Криму становило 16,5 тис. осіб.

У результаті перемоги Російської імперії над Туреччиною у війні 1806- 1812 рр. до її складу ввійшла Бессарабія, що зумовило подальше кількісне зростання грецького населення півдня України. Найчисленнішими грецькими громадами в Бессарабії були Ізмаїльська та Акерманська.

Вигідне географічне положення придунайських міст і містечок, що мали важливе зовнішньоторговельне значення, сприяло подальшому приходу грецьких переселенців у Бессарабію. Із 24 360 задунайських переселенців (1816 р.) 830 осіб були греками, котрі селилися зазвичай у Томаровському цинуті. Грецька колонія, що складалася переважно з купців, виникла водночас у містечку Рені. Чимало греків-переселенців прибуло після цієї війни і на землі Північного Причорномор’я, проти масштаби грецької еміграції після 1812 р. значно зменшилися.

Таким чином, 1812 р. можна вважати важливим рубежем в історії грецької на територію півдня України. Він завершує 37-річний період (1775 — 1812 рр.), на який припадає велика кількісно і масштабна за географією розселення еміграція греків, що відбувалася в умовах постійних війн Російської імперії з Туреччиною за південноукраїнські землі.

Надалі в процесі історичного розвитку нащадки переселенців з Греції значною мірою були асимільовані численнішими місцевими етнонаціональними спільнотами.

Суттєві зміни у кількісному складі грецького населення півдня України відбулися за радянських часів, коли на долю цього народу випали тяжкі сталінські репресії. У 1944 р. разом з кримськими татарами, вірменами та болгарами, з Криму було депортовано 14,7 тис. греків.

Етнічно стабільнішим виявилось грецьке населення Приазов’я —нащадки переселенців з Криму, які становлять основну частину сучасної грецької діаспори України.

Слід зазначити, що і в останні два десятиліття між трьома переписами населення 1970, 1979 і 1989 рр. кількість грецького населення зменшилась. Це спричинене лише етнічними процесами та природним рухом в їхньому середовищі, а й міграцією греків за межі України, до інших держав СНД, до своєї етнічної батьківщини, особливо в останні роки.

Процес національно-культурного відродження греків починається з утворення національних освітніх закладів. У 1991 — 1995 рр. у навчально-виховних закладах новогрецьку мову як предмет вивчало 583 учні, факультативно — 226 учнів. Крім того, діти опановували рідну мову в 5 недільних школах. Фахівців із новогрецької мови та літератури для навчально-виховних закладів готує Маріупольський гуманітарний інститут Донецького університету. Річний обсяг телепередач новогрецькою мовою на Донеччині становить 27 год., у Криму — 26 год. У Маріуполі щотижня виходить в ефір 30-хвилинна радіопередача новогрецькою мовою. Інтереси греків в Україні представляє Федерація грецьких товариств України, що об’єднує товариства, які функціонують в Криму, Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Львівській, Одеській, Харківській обл., і в м. Києві. Товариства здійснюють різноманітну роботу, спрямовану на відродження та розвиток національних культурних традицій, проводять щорічний фестиваль грецької музики, пісні та танцю в регіонах компактного проживання греків в Україні.