Угорці

УГОРЦІ * (самоназва — мадяри).

* Дані щодо соціально-демографічної динаміки угорців в Україні до 1989 р. подаються переважно за: Бездір В. Угорці // Етнічні спільноти України: Довідник.— К., 2001.— С. 123—126.

Народ, що становить близько 98 % населення Угорщини. Загальна кількість — 14,5 млн. осіб. Належать до середньоєвропейської раси великої європеоїдної раси. Мова — угорська, угорської підгрупи фінно-угорської групи уральської сім’ї.

За даними перепису 2001 р., угорців в Україні проживає 156 566 осіб (1989 р.— 154 711), з яких вважає рідною мовою угорську 149 431 (95 %), українську —3 %, російську — 0,9 %. Серед угорців 14 % мають різний ступінь вищої освіти.

Етнічна історія. Прабатьківщиною мадярських кочівницьких племен більшість дослідників вважає територію, розташовану південніше Уралу, в середній течії Волги і Ками. Найпоширенішою є точка зору, згідно з якою предки сучасних угорців наприкінці першої пол. І тис. н.е. прийшли з Приаралля на територію Північного Кавказу. На цій території племена угорських кочівників перебували близько 700 років. У межиріччі Дону і Дунаю або, за угорською термінологією, в Етелкезі, мадяри з’явилися у кін. VII ст. до н.е. і перебували тут до кін. ІХ ст. до н.е. Мадярські племена, об’єднані тісним воєнним союзом, на сьогоднішні місця проживання у басейні Дунаю й Тиси перейшли наприкінці ІХ ст. На той час у Закарпатті вже проживало слов’янське населення, що підтверджується значним археологічним, етнографічним та мовним матеріалом.

Поступово, незважаючи на сильний опір, який місцеве слов’янське населення чинило угорським завойовникам, усі землі на південних схилах Карпат потрапили у володіння Угорщини. Як відомо, повне підкорення Руської Крайни (такою була тогочасна назва Закарпаття) завершилося у першій пол. ХІV ст. Багатовіковий період панування у краї Угорщини, а пізніше Австро-Угорщини позначився на мові, культурі, звичаях і традиціях як угорського, так і українського (раніше тут вживалося означення карпатороси, угророси, русини, руснаки, рутени) населення Закарпаття.

Міжусобна боротьба за корону, що точилася наприкінці ХV ст.— на поч. XVI ст., призвела до ослаблення влади угорських королів, чим уміло скористалися турки. Завдавши низку поразок королівським військам, турецький султан поклав край самостійності Угорщини. Землі сучасного Закарпаття поперемінно переходили під контроль то султана, то австрійських імператорів — залежно від військових успіхів одних і других.

Після вигнання турків у 1686 р. Угорщина потрапляє під владу Габсбургів, утворюється держава дуалістичного (двоєдиного) характеру Австро-Угорщина, яка існувала аж до 1918 р. Складова частина імперії —Угорське королівство— мало певну самостійність, однак у життєво важливих питаннях залежало від політики Відня.

Кін. ХІХ ст. і особливо першу пол. ХХ ст., позначені процесами дестабілізації у світових масштабах, Австро-Угорщина переживала дуже болісно. У результаті її розпаду після поразки у Першій світовій війні угорське населення опинилося за кордонами принаймні шести країн Європи. Бурхливі соціальні зрушення відбувалися і в період Радянської республіки у цій країні. Влада Рад, що встановилася під впливом революції та агітаторської діяльності більшовиків Росії, протрималася в комітетах Підкарпатської Русі з 21 березня по 5 травня 1919 р. З 6 травня 1919 р. Підкарпатська Русь за умовами Сен-Жерменського мирного договору увійшла до складу Чехословаччини.

2 листопада 1938 р. смуга території у південній частині області за ухвалою першого Віденського арбітражу знову відійшла до Угорщини. А

12 березня 1939 р. після успішного військового наступу над усією територією Закарпаття перебував угорський уряд. З-під контролю окупаційних військ, якими у роки Другої світової війни були війська гортівської Угорщини —члена гітлерівського блоку держав, Закарпаття було звільнене 28 жовтня 1944 р. армійськими частинами СРСР.

Згідно з договором, підписаним між урядами СРСР і Чехословаччини

29 червня 1945 р., Закарпаття (тоді — Закарпатська Україна) було включене до складу України. Важким тягарем «вини», покладеної на них за участь у Другій світовій війні у складі армії держави — противника СРСР, — обернулася для угорців краю політика сталінської верхівки. Протягом усього трьох днів листопада 1944 р., згідно з секретними директивами військового командування Радянського Союзу, практично усе чоловіче населення краю цієї національності віком від 18 до 50 років було інтерноване.

За даними архівних джерел, загальна кількість репресованих закарпатських угорців становила близько 30 тис. осіб. За припущенням деяких дослідників, справжня цифра є більшою принаймні на 10 тис. осіб. Близько 30 % засланців у місцях відбуття незаслуженого покарання померли від хвороб, холоду, фізичного та морального виснаження.

Угорці в Україні. Демографічні характеристики угорського населення, що з давніх часів проживає на території нинішньої Закарпатської області, великою мірою залежали від суспільно-політичних обставин, а часто й безпосередньо зумовлювалися ними. Часті війни, які вели королі, міжусобна ворожнеча та збройні сутички дворянських родів, призводили до великих втрат людності як угорської так і інших національностей. Через це край аж до початку буржуазних перетворень Австро-Угорщини був малозаселеним. Кількісно значно переважало українське населення. Питома вага угорського населення була найвищою у період входження краю до Угорського королівства єдиної Австро-Угорської імперії. Так, переписи, проведені у 1869 і 1910 рр., у загальній структурі населення зафіксували відповідно 24,5 і 29,2 % угорців. Розпад імперії і перекроювання кордонів, виникнення у Європі нових держав і насамперед входження Підкарпатської Русі до складу Чехословаччини призвели до зміни соціального клімату в краї. Місцеві угорці, які перед тим були державотвірною нацією, стали представниками однієї з національних меншин Чехословаччини. За результатами перепису, проведеного новою владою у 1921 р., частка угорців у структурі населення краю (зокрема тієї території, яка у 1945 р. увійшла до Закарпатської області України) зменшилася і дорівнювала всього 17,2 %. У 1930 р. показник був ще меншим – 16%. В абсолютних цифрах кількість угорців з 1910 р. скоротилася з 169 тис. до 109,5 тис. осіб, тобто майже на 60 тис. осіб. За даними перепису 1941 р., здійсненого угорською владою, на закарпатських землях питома вага осіб, які рідною мовою вважали угорську, серед усіх інших становила лише 10,1 %, а тих, хто назвав себе угорцем, зафіксовано 13 %.

Із входженням Закарпаття до складу України угорці були включені в міграційні процеси, що відбувалися на її території, а також у колишньому СРСР.

Серед держав колишнього СРСР, крім України, найбільше угорців у 1989 р. проживало в Росії — 5 749 осіб, Казахстані — 683, Латвії — 347, Молдові — 299 осіб. Поза межами Закарпаття містами України, де проживає найбільше угорців, є Львів і Київ.

Темпи абсолютного приросту угорського населення нижчі, ніж будь-якої з інших національних груп, які проживають у Закарпатті. Якщо з 1980 по 1992 р. із Закарпаття до різних країн виїхало загалом 8 852 особи, то з них до Угорщини — 4 860 осіб. Від 1987 р. середньорічна кількість тих, хто від’їжджає для постійного проживання до Угорщини, порівняно з попередніми 7 роками зросла у понад 4,5 раза.

Угорське населення проживає переважно у сільських місцевостях. Останні десятиліття спостерігається тенденція активнішої міграції його у міста. Питома вага угорців у загальній чисельності мешканців міст 1989 р. становила 11,6 %, сіл — 13,1 %. Угорці становлять більшість населення у Берегівському районі, у 1989 р. їх було 66,9 %. Високою є питома вага осіб цієї національності в Ужгородському і Виноградівському районах — відповідно 34,8 і 24,8 %, доволі значною в Мукачівському районі — 12,3 %, а також у містах Мукачевому й Ужгороді — відповідно 14,9 і 14,3 %.

Важливу роль у житті угорців завжди відігравала релігія. У ранній період їхньої держави, населення, в т.ч. і на території Закарпаття, сповідувало християнство за східним обрядом. Пізніше перейняло латинський обряд, перейшовши під патронат римського архієрея. В Угорщині, починаючи з ХVI ст., незважаючи на протидію з боку влади, значного поширення набуло протестантське віровчення. Нині переважна більшість (70-75%) угорського населення Закарпаття вважає себе реформатами (діяла 81 реформаторська церква). Близько 50 тисяч угорців сповідують римо-католицьку віру. Незначна частина їх є греко-католиками, котрих в області називають ще уніатами. Серед угорців є певна кількість прихильників новітніх протестантських релігій.

Великою та яскравою є культурна спадщина, що залишилася від часів входження краю до складу угорської держави. Доля багатьох відомих національних діячів Угорщини, науковців, митців також тісно пов’язана із Закарпаттям.

Система культурних, освітніх закладів, видавництв, засобів масової інформації, громадських об’єднань, яка почала складатися в Закарпатті одразу після Другої світової війни з урахуванням потреб угорського населення, сьогодні дає можливість задовольняти широкий їх спектр. Діють, зокрема, кількасот самодіяльних угорських мистецьких колективів. Щороку проводяться обласні фестивалі угорського фольклору під назвою «Народні джерела».

Система загальноосвітніх шкіл, у яких навчальний процес здійснюється угорською мовою, склалася в Закарпатській області у сер. 50-х років ХХ ст.

У 1994 р. у Закарпатті діяло 59 загальноосвітніх шкіл, у тому числі гімназії в Ужгороді, Берегові, Тячеві з угорською мовою навчання. Крім того, у 21 школі організовано роботу угорських класів. Мовою цієї національності виховувалися малюки у 80 дошкільних закладах, а також у 6 групах. У цих згаданих загальноосвітніх навчальних і дитячих дошкільних закладах, класах і групах налічувалося 8,8 % школярів і 7,6 % дошкільнят усієї кількості відповідних категорій дітей в обл. Дві групи з угорською мовою навчання, у тому ж 1994 р., було відкрито у 2 професійно-технічних училищах Берегова. Фахівців для шкіл, училищ, як і для ряду інших закладів гуманітарного профілю, готує кафедра угорської мови та літератури Ужгородського держуніверситету. Перших студентів вона прийняла у 1963 р. і з того часу щороку випускає дипломованих спеціалістів-філологів. Вчителів молодших класів угорських шкіл готує Мукачівське педучилище. Відомим у науковому світі став створений у 1988 р. при Ужгородському держуніверситеті Центр гунгарології, на той час — один із 8 подібних закладів за межами Угорщини. Центр, який працює у тісному взаємозв’язку з НАН України та АН Угорщини, досліджує головним чином проблематику, пов’язану з проживанням угорської національної меншини в Закарпатті.

Низка газет, які виходять в області угорською мовою, дає можливість охопити періодичними виданнями різного спрямування широку читацьку аудиторію.

З 1946 р. в Закарпатській області ведуться радіопередачі угорською мовою, з 1968 р. виходять в ефір телерадіопрограми. Їх готує головна редакція програм угорською мовою Закарпатського облтелерадіооб’єднання.

Найбільшим громадським об’єднанням угорців є Товариство угорської культури Закарпаття, створене у 1989 р. У 1993 р. воно об’єднувало 28 тис. членів у всіх населених пунктах областей, де проживають угорці. Об’єднання ставить собі за мету забезпечення юридичних і конституційних гарантій, необхідних для збереження національної ідентичності угорців Закарпаття.

Історично склалося так, що багато населених пунктів області (близько 150) мали два варіанти назв — українські та угорські, відмінні не лише за написанням, а й за звучанням. Це, як правило, ті, в яких проживає угорське населення, або які відігравали помітну роль у період входження краю до Угорщини. Після Другої світової війни з’явилося чимало штучних назв населених пунктів— на основі волюнтаристського перейменування їх або буквального перекладу слів з однієї мови на іншу. З другої пол. 80-х років ХХ ст. давні назви знову використовуються угорцями, зокрема у південних районах області. Багатьом селам протягом першої пол. 90-х років рішенням обласної ради народних депутатів офіційно повернуто попередні угорські назви, що стало актом історичної справедливості.

Вирішенням усіх питань, пов’язаних із контактуванням жителів Закарпатської області з Угорщиною, займається Генеральне консульство цієї країни в Ужгороді, відкрите в червні 1993 р.