Сугоняко О.А. «Навернення до Бога, або Повернення Його в наші душі і діла»

Олександер Сугоняко

Покликання України

( До добродіїв-творців в Україні сущих)

/Волинська мистецька агенція «Терен», м. Луцьк-2010/

Навернення до Бога, або Повернення Його в наші душі і діла

            Західна цивілізація Нового часу, частиною якої є Україна, «здається виникла як підсумок самого акту відкидання релігій… Світ Нового часу володіє своїми власними типами релігій, що ґрунтуються на бажанні матеріальних благ і вірі у науковий прогрес» (Д. Ікеда). Сказане повною мірою торкається нас. Разом з тим, «хоча люди і не здатні сприймати Бога раціонально, без Нього вони відчувають невпевненість, беззахисність і тривогу. Ідеали Просвітництва не спромоглися надати людям обіцяні цілі, «на які можна було б впевнено орієнтуватися» (Д. Франкл). Без Неба заблукав Захід, заблукала Україна. «Усім нам потрібна нова дорога, на якій ми змогли б відновити загублений лад душі, мир душі. Примирення з природою і Богом» (Є. Сверстюк).

Гріх богоробства, блукання наших сучасників та попередніх поколінь українців блудними стежками матеріалізму і капіталізму споганили серця і сумління. Усвідомлення власної гріховності викликає каяття, визнання Вищої волі і смирення. З цим підіймається віра і надія. І любов. Вони дають бачення, прояснюють ідею України.

Один російський політолог українського походження у притаманному йому стилі дав дві версії розуміння національної ідеї : «Це не те, чого хочуть «жлоби», не те, чого хоче інтелігенція для свого народу; це те, що думає Бог про цей народ». Є й інший його варіант: «Це протез, який вставляється в державу замість душі». І варто було б йому додати: і тоді з’являється комуністична імперія, або суспільство, зображене Орвеллом у його творі «1984». Українській же державі потрібна національна ідея як душа, що любить Творця і Його творіння, як совість держави, а не «протез», який є творінням голого розуму, цієї «міді брязкучої». «Лише через пізнання ідеї добра нам стає зрозумілим, принаймні, що те, що може бути(ідея), переходить в те, що існує (дійсність), через те, що повинно бути (П. Юркевич).

«Віл знає володаря свого, і осел – ясла господаря свого; а Ізраїль не знає  [Мене], народ Мій не розуміє». (Іс.1:3). Україна в цей грізний час прозріває свого Творця, Його волю, яка задає їй духовний вектор суспільної дії. Україна тепер чує вимогу її Творця до неї, її народу і її влади виконувати Закон. Добродії усвідомлюють свій власний обов’язок чинити добро, що є  законом для гідних (Лаодзи). Українське суспільство вчиться розрізняти добро і зло, що є вищою мудрістю (Сократ), без якої в наш вік не жити. «На життя народитись – це коли, вийшовши з утроби у цей світ і дійшовши зрілого віку, думка вже має силу відрізнити зле од доброго» (І. Вишенський). З цим у суспільство повертається початок вищої мудрості – страх порушувати Божі заповіді.

Головним у духовній сфері суспільства є повернення і утвердження правди у відносинах між людьми. Пристосування української народної душі протягом минулого століття до духовно чужого їй життя без правди притлумило саму віру в те, що життя може бути іншим: чесним, сумлінним і щодо іншої людини, і щодо суспільства, і щодо влади. Інстинкт тварин – то прояв правди неба в них. Люди занедбали свої інстинкти й забули духовний смак середовища правди, обов’язкового для їхнього гідного спільного життя. Знищення суспільної тканини правди шляхом поділу її на частинки, коли у кожного «правда» своя, позбавляє суспільне життя небесного, перетворює його на земне пекло. З’ява між людьми правди, яка лежить в основі всякої чесноти, є першою ознакою оздоровлення суспільства.

Чи буде правда між людьми?

Повинна буть, бо сонце стане

І осквернену землю спалить (Т. Шевченко).

Сьогодні така альтернатива стоїть у практичній площині життя України і світу. Україна, альтернативна нинішній, вибирає правду, бо добре знає, що немає там добра, де немає правди. На правді постає довіра як основа спільної діяльності багатьох людей. Правду чує дана людині від народження совість. Люди, керуючись нею в житті, тчуть суспільну тканину правди. Так Небо проявляється на Землі через творчу діяльність людей за Божого сприяння. «Правда піде перед Ним і направить на путь стопи наші» (Пс. 84:14).

Кажуть, народи об’єднують перемоги, зовнішній ворог. Українців не об’єднають їхні воріженьки і перемоги над ними. Чиїсь поразки не є умовою нашого єднання. Українців єднає перемога, з Божою допомогою, над нечистою силою, що оплутала їхні серця. Єднає творення в країні простоту правди і довіри як результат цієї особистої перемоги кожного. Вони вже так перемагали на Майдані. І єдналися. То був переможний духовний бій, попереду – переможна битва за життя суспільства по правді. Жили ж колись люди так в Україні і у світі. «Неважко встановити, - писав Монтень, - що за сивої давнини, у греків і римлян, цього не було (гріха неправди, що опоганює нас, коли ми чуємо і коли вимовляємо її. – О.С.); мені нерідко здавалося дивним і незрозумілим, як це вони викривали один одного в неправді і відмовлялися від власних слів, не вступаючи при цьому у сварку». У зоні брехні правда викликає лють, а в просторі правди за неї дякують.

Щоб задля добра усіх громадян забути власні інтереси, зрозуміти, що ми народжуємося не для себе, а для рідної країни і своїх друзів, людина має бути не лише громадянином, а й моральною особистістю, у якої духовне вище за матеріальне. Людина за своєю природою є істота духовна, «вона більше, ніж будь-яке небесне тіло: вона тіло неба». Вищий прояв її громадянства – в служінні.

Римський імператор Марк Аврелій, щоб покрити військові витрати, розпродав усе своє майно, разом з коштовностями дружини та її улюбленою тунікою, за що вона йому довго «дякувала». «Чи будемо ми щасливі сьогодні?», - питає Цезар у центуріона, і той відповідає: «Ти переможеш! Щодо мене, сьогодні ввечері, живий чи мертвий, я заслужу похвалу Цезаря». Вмирають тільки за те, задля чого живуть, - казав Сент-Екзюпері. Так живуть і помирають люди, які знають не тільки те, що бачать їхні очі. Вчинки імператора і звичайного центуріона, по-нашому – сотника, це вчинки із суспільного простору правди і довіри, які неможливі в просторі зла і неправди.

У Богові все і всі єдині: люди, народи, Земля. В Ньому все живе. Без Нього все мучиться, розсипається і вмирає. Люди і народи, які забули голос совісті, почали і завершують губити Землю. І себе. Ми, українці, тут на одному з перших місць. Послухай своє серце. А саме народи відповідатимуть за те, як вони розпорядилися даними їм природними багатствами. Чи примножили їх на своїй землі, а чи розтринькали? На яких засадах творили своє суспільне життя? Тож передумовою виходу країни на власну путь є навернення творчої меншини і народу до Бога. Без навернення ідея-вимога не постає перед народом як така. Без нього пошук національної ідеї-фантазії відірваного від Неба раціо, чергова ідеологія, «протез».

Матеріальне, чуттєве, раціональне не об’єднало українців у їхньому історичному прагненні до волі. Бо воля українців тільки там, де панує Господній Дух (так записано в «Книгах буття українського народу»). Єдність українців можлива тільки в Ньому. Як запанує Дух правди в українських серцях, то постане єдність і спільна праця, що має за мету наближення дійсності до того, якою вона має бути по правді, до Української ідеї. «Добро України можливе тільки при виповненні заповіту нашого божественного Спасителя» (кирило - мефодіївці). Ця  істина відкрита серцю не лише позачасової провідної верстви українського народу, а й вчителеві школи. «Наш український селянський народ, які б не були його пастирі церкви та архіпастирі, без церкви, без чистої християнської віри, навіть без звичайних для нього обрядів віри не може обійтися. У чому чисті зернятка його віри, а в чому непотрібна намизана шкарлупа – о цих речах і питаннях тра говорити селянинові помаленьку. Борони Боже, з поспіхом, або простим недовір’ям: батьки і матері відцураються від нас, а молодіж, як комарці, полетять в інтернаціоналку. Марксизму, та ще пак німецького, нам не треба. Нам потрібна живая, цілющая тілом і духом мати - Україна, Христова дитина. Без Бога України не може бути» (З листа вчителя першої міської Хомської школи В.Я. Остапчука від 18 березня 1918р. до Центральної ради (з книги З. Антонюка «Рефлексії ідентичності»).

«Боже», наверни нас, осяй нас світом лиця Твого, і ми спасемося» (Пс. 79:4). ….Покайтеся і відверніться від усіх злочинів ваших, щоб нечестя не було вам спотиканням. Відкиньте від себе всі гріхи ваші, якими згрішили ви, і сотворіть собі нове серце  і новий дух; і навіщо вам помирати, доме Ізраїлів? Бо Я не хочу смерти помираючого, - говорить Господь Бог; але наверніться, і живіть!» (Єз. 18:30-32). Усі ми багато і бездумно грішили, - прости нас Господи! Прийми наше смирення і каяття. Благослови на добродію во славу Твою.